Мова – це не просто фонетичне кодування певних предметів чи явищ. Це ще й підсвідомий вплив на формування ментальності народу. У Росії не задумуються, чому у них правда – „подноготная”, а разговор – „откровенный”. А це все звідти, з глибини московитського рабства і нелюдських катувань, коімі так славилася завжди земля московська. Знайомі москвичі подивилися псевдоісторичний лубок Лунгіна „Царь” і були шоковані елементами отої лубочної жорстокості на екрані. То режисер явно перегнув, - вирішили вони. Тіпа – митець не може без гротеску. Коли я їм спробував пояснити, що „митець” облагородив і царя, і всю епоху більше всякої міри, зобразивши дитячий мультик а не опричнину, вони напряглися і явно вирішили, що з Києва приїхав злобний русофоб, якого квасом не годуй – дай поклєвєтати на „святую московскую русь”... 

А от ще: яка різниця між „праздником” і „святом”? Начебто, одне й те ж, але у Росії для цього поняття базовим є „праздность”, а у нас мусять бути присутні елементи святості. 

На фото – типовий празднік, влаштований русміром на Савур-могилі. Приїхали місцеві мешканці, з дітьми. Вони – празднують. Там, де тільки декілька днів, як прибрали трупи, ходять мужики з пивасом. Ви собі можете уявити подібне на Інститутській? Я не можу. 

Ось як презентує це дійство Наталья Козловская, із мєстних: 

„Всем ополченцам благодарность за нашу сегодня безопасность на Саур-Могиле. За очень вкусный кулеш и за обалденный шашлык по очень низкой цене”. 

Ви розумієте, що відбувається? - Вони там шашлики на природі влаштували! Причому – „по очєнь нізкой ценє”... Хтось може мені пояснити, як ми будемо далі жити в одній країні? От чесно, без істерики? Я не хочу їх постійно ненавидіти. Правда. Я хочу жити в одній країні з українцями, мати спільну мову і цінності. Я хочу, щоби в моїй державі герої УПА славилися на державному рівні, а ідоли совдепії були знищені раз і назавжди. І я більше не маю наміру толерувати будь-які антиукраїнські випади. Не подобається українське? – Ворог. Он туди, з ватою, на шашлики.

Все мусить бути ясно і просто. Компроміси в принципових питаннях, зазвичай, відбуваються за рахунок наших інтересів. Більш ніж двадцять років нам казали – не можна піднімати питання мови, не дратуйте людей! Вони ж наші співгромадяни, їм треба час!.. Скільки? От ті, кому було 20 – зараз за 40. І як результат? 

Бандера, який сидів у Заксенхаузені практично до кінця війни, вам не подобається? А чому? Він що, прийшов на ваші русмірські землі і влаштував там парочку голодоморів? Чи може вивозив вас вагонами з Вологди в Казахстан? Ні. Так що вам не подобається? Що ми хочемо жити у своїй хаті за своїми традиціям і принципами? О, то дійсно великий гріх... 

А знаєте, є одна цікава особливість: ті кримські татари, з якими мені доводилося спілкуватися, абсолютно не мають ніяких претензій до Степана Бандери. Чому б це? Може тому, що попри всякі негаразди, вони не мали наміру виморити нас голодом і заселити наші міста і села, а нам ніколи не прийшла б в голову нелюдська ідея виселити цей сусідній народ з їхньої батьківщини? Може в цьому причина? 

Так ось: я не маю наміру бути толерантним до ворога. А оце бидло, яке влаштувало на могилі шашлики по нізкой ценє, для мене є ворог. Це не значить, що я хочу їх вбивати чи щось подібне – просто я не хочу мати з ними нічого спільного. 

Окрім стіни. 

П.С. А оте місце, де вони зібралися попразднувати, варто перейменувати на Саур-Мангал. Та й ціну на шашлики вже можна піднімати. Як знам'я пабєди.