Сьогодні на "Сніданку з 1+1" запитали щодо угоди про асоціацію з ЄС: що ж насправді там сталося, це добре чи погано? Часу було обмаль, у прямому ефірі не встиг детально відповісти. Дякуючи Andrii Dligach,Андрей Заблоцкий та Maksim Levkivskiy, ми вчора розібралися, бо політики, коментатори та істерики так все заплутали, що без півлітра не розберешся. Питання багаторівневе, непросте.

1. Угоду, якщо не станеться несподіванок, ратифікують сьогодні одночасно в українському та європейському парламентах. Підписана вона була Порошенком ще кілька місяців тому, але, як будь-який міждержавний договір, потребує ратифікації парламентами. Саме підписання цієї угоди вимагав Майдан наприкінці листопада минулого року.

2. Угода складається з політичної частини та економічної частини. Політична частина вступає в силу негайно. Там є певна дорожня карта: візи, міграція тощо. Не дуже велика частина угоди є політичною, бо переважно там економічні питання.

3. Економічна частина передбачає преференції для українських товарів в Європі та преференції для європейських товарів в Україні. Преференції для українських товарів в Європі були введені Євросоюзом в односторонньому порядку ще у червні. Інше питання, хто з українських виробників зможе насправді цим скористатися, бо є проблеми технічних стандартів, споживчого маркетингу, невміння виходити на складні нові ринки тощо.

4. Після ратифікації угоди мали включитися також преференції для європейських товарів в Україні. От саме це і відтерміноване на рік. Чи це добре, чи погано?

5. Це добре для тих українських виробників, які ще не готові конкурувати з європейськими товарами. Питання в тому, чи вони взагалі конкурентоспроможні і чи зможуть підготуватися до вільної конкуренції за рік. 

Це добре також для українських митників, бо митники завжди люблять обмеження і не люблять вільної торгівлі. 

Це погано для українського споживача, бо вільна торгівля завжди вигідна споживачеві, адже нижчі ціни і більший вибір.

Разом з тим, трагедії у такому відтермінуванні немає, як немає взагалі чогось особливого.

6. Водночас погано, що Євросоюз, послаблюючи умови, тим самим послаблює тиск на українську владу. Реформ в Україні не відбувається, і тиск з боку ЄС є одним з небагатьох факторів, що спонукають до реформ. Це розчаровує.

7. Особливої уваги потребує позиція Росії. Адже саме позиція Росії проти угоди про вільну торгівлю між Україною та ЄС призвела до відмови Януковича та, врешті, до Майдану. І сьогодні Росія, якщо вже не може змінити політичний курс України, намагається хоча б щось виграти для себе. Існує незрозумілий міф про те, що ця угода несе загрозу російському ринку -- чи то через побоювання реекспорту європейських товарів до Росії, чи то через слабку конкурентоспроможність російських товарів на українському ринку. З цієї точки зору, вищезгадане відтермінування є виграшем Росії, хоча, як на мене, досить примарним.

8. Водночас Росії важливо зберегти якщо не вплив на українську політику (це вже неможливо), то хоча б враження такого впливу. Тому Росія бере участь у тристоронніх переговорах про відтермінування і виставляє факт домовленості про це як свою безсумнівну перемогу (що є, м'яко кажучи, явним перебільшенням). Тут ми маємо справу не з політичною сферою і не з економічною, а суто з інформаційно-емоційною. І в цій інформаційно-емоційній сфері Росія отримала беззаперечну перевагу: українська влада виявилася нездатною надати зрозумілі пояснення, українські громадяни заплуталися і розчарувалися, а російська влада виступає переможцями. Економічного чи політичного сенсу це не має, але все одно прикро.

9. Росії дали можливість продемонструвати свою начебто впливовість на українські справи, і це виглядає як одна з умов перемир'я. Якщо це ціна за можливість звільнити полонених і посилити оборону, отримавши перепочинок для накопичення сил, то це нормальна дипломатична ціна.

10. Курс України на євроінтеграцію є незмінним і сумніву не підлягає, що б тут не казала російська пропаганда. Хто вірить ФСБшнікам, той москаль.

Здається, все. Хто дочитав, молодець.