Депутатство…

Депутатство в нинішні дні штука, тяжола і неблагодарна… Особенно для тих, хто депутатствував кілька созивів. Народні депутати – незахищені от агресивного гражданського общества. Як морські котики, чи кити-полосатіки. Вони бачать наш світ з вікна автомобіля і удівляються його жестокості… Якщо депутата чотирьох підряд созивів внізапно не вибрать у п’ятий, то він почувається як кіт, який все життя прожив у квартірі, а потом внізапно оказався вночі в Голосіївському парку серед хуліганів… Даже умірєть можна од страху…

З лічного опита можу сказать, що не буть депутатом після депутатства – некомфортно дня два, потом – нормально, даже краще…

Я був депутатом 5-го (короткого) і 6-го (повного) скликань… В чому кайф там? – Та ні в чому! Чесно! Про буфет я не буду, бо це банальність. Ужасний буфет, де 90-то процентів їди коричневого кольору (сосіськи, запіканки-хуянки, голубці-хуїбці, ще якась невкусна і неполезна хрєнь), дешевий коняьк і ху*ова кава. Короче, полноє гавно, єслі чесно…

Зарплата. Зарплата депутата була, кажись, 12 тисяч гривень. Зараз 5-ть з половиною. Це не зарплата, а гавно собаче. Тіки не нада писать, що, тіпа: О! Ніхуя сібє! За нічого – 5-ть тисяч. Ніхуя це не ніхуя. Це – нічого. У Києві… Однак, мало хто каже, що окрім чистої зарплати, ще є так звані “депутатські” в районі 15 тисяч гривень. По ідеї, вони повинні йти на потреби округу (мажоритарка), або на потреби людей, які партія закріплює за тобою (аналог партійного округу)… Деякі депутати тратили їх, конєшно на себе. Ну – не всі… Окремі партії устраюють принуділовку з віддачею “депутатських” в общественну касу, або вимагають повного звіту за витрати на округ. Та роблять, наприклад, в Ударі. Це, мабуть, правильно…

Багато депутатів не получають зарплату взагалі. Вона їм не потрібна. Для них 5-ть тисяч гривень – це смішно. Вони віддають її помічникам, які імітірують благотворітєльность.

Скільки депутатів живуть на чисту зарплату? – Я думаю – нуль, ніскільки. Не знаю таких. Думаю, їх і немає…

Місце в списку для людини “збоку” коштує від 5 до 10 мільйонів долларів. “Відбить” їх майже неможливо. Єдиний варіант – це коли тебе ставлять “смотрящим” за якимсь бюджетним потоком. Але потоків мало, а депутатів – багато.

Деякі депутати заробляли на запросах. Депутатський запит – це офіційний державний документ, на який органи державної влади повинні відреагувати. Був навіть тариф: один запрос – тисячу доларів. Я сам, до своєї честі, цим ніколи не займався (б*я буду), бо – аж занадто низько…

Пільги. Проїзд в державному транспорті безплатно – нє смєшно, тому не коментую (по моєму, це вже ліквідірували). Відпочинок у Криму (тоже вже ліквідірували в якомусь сенсі). Враженням поділиться не можу, бо ніколи не був там. Ті,хто був, кажуть: такоє, совецький союз (масаж, манна каша, котлєтки на пару)…

Що залишається в сухому остаткє: авторітєт (позірний), документ од гаїшників (ну, вони, останнім часом клали х*й на ці аусвайси, і правильно роблять), дипломатичний паспорт, який дає дозвіл пересуватися без візи по шенгену… Ну це тоже палка в двух концах. Помню, як Ківалов поїхав у Єгипет з диппаспортом, а він там нах не нужен… Поїхав додому… ; користування ЗОДом (зал офіційних делегацій в Борисполі, - сомнітєльна льгота, бо зал абсолютно убитий і некрасівий – кожані крісла, телевізор, вай-фай, правда,єсть)…

В принципі всьо…