Відомий журналіст і історик Данило Яневський висловився з приводу деяких тез Президента Петра Порошенка, сформульованих під час зустрічі із журналістами. Тези подані у викладі forbes.ua.

Про таємне голосування. Форма і спосіб голосування не є і не можуть бути виключною справою Верховної Ради. Вони є і можуть бути виключною справою Закону, який це регулює. Будь-який акт, ухвалений із порушенням встановленої Законом процедури є недійсним, а депутати, які за то голосували, підлягають карній відповідальності.

Президент не вийшов і не пояснив причини не тому, що не встиг фізично, а тому, що такою є політична система, в межах якої він функціонує. Ця політична система розглядає людей виключно як ресурс, а не як партнера.

Про тих, хто має право на амністію. Більш-менш притомно. Єдина проблема тут у тому, що коженіз таких суб'єктів має пройти через фільтрацію спецслужбою, якої немає.

Про непомітну деескалацію. Повна деескалація краща за добру війну, на яку немає ресурсів. У цьому сенсі втрата території (навіть такої квітучої як та, що залишилася від Донбасу) немає значення. Така «втрата» принизлива для національних почуттів, але корисна для продуктивних державницьких проектів. Війна відкриває нові можливості, як дико цене звучить. Зокрема, для радикальних реформ, підкреслюю: не для радикальних реформ держави зразка 1991/1996/2004/2010/2014 рр. - небіжчика воскресити неможливо! А для розбудови радикально відмітної від тієїполітичної системи, що існувала, в якій Громадянин стоятимена першому місці, а не чиновник, який з цього громадянина висмоктує останні соки.

Про звільнення військовополонених. Свята справа, тут обговорювати немає чого. Відкритим залишається питання: що конкретно і ким робиться кожного дня для звільнення військовополонених Надії Савченко, Олега Синцова та інших? Хто має звітувати про це народу кожного тижня? Президент? Прем'єр? Уповноваженийіз прав людини? Хто? І чому це не робиться? Ефірний час на УТ-1 скінчився?

Про військову службу сина. Так має бути. І мало би стати прикладом для всіх депутатів і чиновників, які присягали на вірність народу. Саме тут є прекрасна нагода засвідчити рівень свого патріотизму та державницького мислення - відправити свої синів на фронт. 

Про неможливість виграти війну в Донецьку та Луганську. В 1000000500 раз пояснюю: це не війна в Донецьку та Луганську. Це війна з улусом Путіна. І ця війна - лише епізод у війні, яка триває від 1772 р., від року першого розділу нашої держави. Від того часу Московія нічим іншим не займається, як знищує все живе на окупованих територіях. Лише в 1918-1920 рр. тут зникло 20 млн. люду = 70% до рівня 1917 р., або 50% до рівня 1941 р. І це є найбільшою антропологічною катастрофою в історії Європи за тисячу років!

Мешканці Донецька та Луганська самі обрали свою долю. Це треба прийняти. Тим, хто хоче її змінити, помогти треба. Тим, хто того не бажає - «зі святими упокой...».

Про даремні витрати Росії. Дурний буде рахувати чужі гроші. Розумний - заробляти свої. Наприклад: що заважає ухвалити Закон про надання громадянства всім вихідцям з України та їх нащадкам, які мусили залишити рідні землі в 1918-1991 рр.? Вони - колосальний інтелектуальний, професійний, моральний та високопатріотичний резерв та підмурок тієї України, в якій ми хочемо жити. Що заважає запровадити кримінальну відповідальність за демонстрацію російських шовіністичних серіалів у нашому телепросторі? Абсурд: пнемося до Європи, просимо США про статус союзника, а катаємо нон-стоп в ефірах десятками років не польські, румунські, французькі, американські тощо мильні опери, а російські, які немов кислота роз'їдають людські душі!

Про туманні цілі Путіна. Він, насправді, дуже добре розуміє, що робить і навіщо. Він зберігає свої статки, владу і державу. Скільки при цьому загине українців-йомувсе одно. 

Про табу для торгів. Питання лише про переможців за ці самі три роки, на які надається отой «статус», який одночасно і не надається. Питання так формулюється: або згнилий олігархічний режим остаточно поховає наш народ, або ми поховаємо/утилізуємо олігархічний режим. У цьому сенсі об'єктивно перед Президентом жорсткий вибір: або з нами, з громадським сектором за нову Україну, або з ними, з падлюками, - докрадати, добивати те, що залишилося до розкрадання і добивання.

Про умови отримання бюджетної допомоги. Платити мають ті, хто це ініціював. Список олігархів, які легко і радісно на прохання голови держави скинуться по 100 млн. USD, може скласти будь-який активіст партії «Солідарність». Особисто я не розумію, чому народ, який знімає з себе останнє на підтримку армії, має платити ще і за нероб, які кинули рідні домівки та розбіглися в світ поза очі?

Про диванних стратегів. Щоправда - то не гріх.

Про три складові миру на Донбасі. Насправді, складова лише одна. Це - модерна, ефективна, правова українська держава, суб'єкт міжнародного права, приклад для наслідування охочими, держава, якою пишаються її громадяни, для яких вона робить усе можливе і неможливе, і які готові віддати життя, захищаючи її цілісністьі суверенітет. А Москва нас у спокої не залишала, не залишає і не залишить. 

Про ціну гри за своїми правилами. Шанси на успіх у грі мають лише ті, у кого на руках є добрі карти, розуміння правил та відчуття духу тої гри. Ну і вдача. Наразі у Президента, як і в Україні в цілому, немає ані першого, ані другого, ані третього. Є лише громадський сектор і армія. Саме вони є нашою гордістю, надією, теперішнім та майбутнім, точками докладання всіх можливих і потрібних зусиль.

Про необхідність народної міліції. Створення принципово нової правоохоронної системи - ось що на часі. А «народну» міліцію ми вже бачили в дії восени 2013 - навесні 2014. Саме люди не допустили спалаху злочинності в столиці та в інших містах. Озброєний народ - ось краща міліція.
Прожурналістів - майбутніх депутатів. Проблема не в них. Проблема в тих, хто там уже був, хто знову проповзе. Проблема в тих, хто роками руйнував державу, суспільство, ґвалтував елементарні поняття про закон, порядок, справедливість. Проблема в діючих депутатах та чиновниках, проблема в тих, хто їх обирав і в тих, хто їх усе ще терпить.

Про ратифікацію угоди з ЄС. Слухати про це - знову мило їсти. ЄС не потрібні голі, босі байстрюки, які, перепрошую, просрали власну державу, завалили її сміттям, не бажають прибирати гівенця за своїми псами тощо. Ми самі повинні радикально змінити образ мислення, поведінку, дії. От тоді питання ратифікації/імплементації відпадуть самі собою. А для початку треба розвернути корабель на інший курс. Порти прибуття - Варшава+Вільнюс.

У постскриптумі Яневський додає: Чому не відкрито кримінальну справу за фактом державної зради 24 так званими депутатами ВР, які дозволили собі відвідати улус Путіна з приватним візитом?