Хотів би знову наголосити на тому, що дуже просто давати оцінки чужим діям, але надзвичайно важко приймати рішення. Саме з таким розумінням і слід сприймати цей матеріал.

Отже, недавно з Брюсселя надійшла новина, що до 31 грудня 2015 року відтерміновується зону вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і ЄС. Тобто, початок повноцінної імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС відтерміновується до початку 2016-го року. При цьому ніхто не сказав чи відтермінування закінчиться кінцем 2015 року, чи буде продовжено.

Все залежить від нас, від ЄС і від…РФ. На жаль! Однак, ЄС продовжує до того ж 31 грудня 2015 вільний доступ українським товарам на європейські ринки. При цьому обмежується доступ європейським товарам на український ринок. Разом з тим, Угода про асоціацію з ЄС була ратифікована у ВРУ і в Європарламенті.

Різні оцінки (інколи дуже емоційні!) вже висвітлені, зокрема в ЗМІ, щодо згаданої дії з фактичного відтермінуванням зазначеної Угоди. Тепер, коли пристрасті трохи спали, варто спробувати ще раз холоднокровно і зрозуміло для загалу проаналізувати про що ж домовилася Україна у трьохсторонньому форматі: з ЄС і РФ? І що це нам дає? Або, що ми втрачаємо – якщо втрачаємо?

З одного боку, приємно, що ЄС "пускає" без всяких обмежень українські товари на свої ринки, а ми обмежуємо доступ європейських на свої. Таким ми захищаємо свій ринок. Тут не слід забувати, що на європейських ринках панує вільна конкуренція. А це значить, що та українська продукція, яка там продається, - конкурентноздатна.

Отже, на ринках ЄС українські виробники частково компенсують втрати, які є обов'язковими при військових діях РФ на нашій території. Але, якщо уважно вдивитися у структуру експорту, то побачимо, що на ринки ЄС переорієнтовується з ринків РФ та продукція, яка там вже є. Яка є на європейських ринках конкурентноздатною, прийнятною для європейського споживача.

Мова не йде за продукцію яка успішно збувалася лише на російському ринку, а тепер має там певні обмеження. Така продукція є неконкурентною, не має збуту в Європі і навіть перспектив. Наприклад – продукція машинобудування, чи радіоелектроніки. Адже, наразі важко собі уявити, наприклад, попит у європейських країнах на українські автомобілі на фоні Мерседесів, BMW, Peugeot чи Skoda.

З іншого боку, не зрозуміло, що робити з тією продукцією, яка абсолютно неконкурентна на європейських ринках через технологічну відсталість підприємств, які її виробили та високу енерговитратність. Вона як не збувалася у Європі, так і не збуватиметься.

Раніше ця продукція мала попит у РФ. Тепер це не вітається. Скоріш за все, власники таких підприємств будуть шукати ринки збуту продукції своїх підприємств десь в "третіх" світах, але не будуть запроваджувати нові технології. Наприклад – в країнах Африки ще тимчасово можна продати наші станки, КРАЗИ і т.д. за ціною, ниже, наприклад, ABB або Mersedes.

Коли ж всі ринки закриються для наших "приватизаторів", то, по-перше, це не станеться сьогодні; а, по-друге, - для них це буде порівнюючи не катастрофічна втрата, яка наступить через банкрутство неефективних підприємств. Адже їх власники вже подбали про своє "скромне" життя десь у Женеві, Лондоні, чи Абу-Дабі. Вони не будуть перейматися тим, що українські працівники залишаться без роботи і, відповідно, єдиного джерела доходів: це, мовляв, їх проблема. Варто відзначити, що таких підприємств більшість в Україні – таким є спадок СРСР. І вже давно стоїть питання про їх модернізацію, або перепрофілювання. Але реальних стимулів за весь час наша держава, на жаль, не надала нікому: ні власникам, ані працівникам.

Отже, і конкурентноздатні, і відсталі підприємства будуть впроваджувати норми і правила ЄС (безвідносно до того діє УА із ЗВТ чи ні) щодо своєї продукції. Принаймні для світових ринків, оскільки на ці вимоги поступово переходить весь світ. Зокрема, - ринки Африки. Таким чином, до цих вимог змушені пристосовуватися однаково конкурентноздатні (зокрема, на європейських ринках), і відсталі підприємства – безвідносно до УА з ЄС, включаючи ЗВТ.

А хто не зможе – зійде з ринку взагалі. Звичайно, і ті, і другі зацікавлені у доступі на внутрішній український ринок, оскільки саме він є основним і визначає їх перспективу і взагалі існування. В той час, як зовнішні ринки здебільшого здебільшого лише забезпечують збагачення власникам підприємств. Для виходу на зовнішні ринки потрібно добре закріпитися на внутрішньому.

Тому й Угода про асоціацію з ЄС. Включаючи ЗВТ є потужним стимулом для модернізації (реформування) нашої держави, насамперед економіки, оскільки, зокрема заставляє конкурувати на внутрішньому ринку, який має бути відкритий для якісних європейських товарів. Якщо ж доступ європейських товарів обмежений на внутрішній ринок, то не буде ніякої мотивації для запровадження нових технологій виробництва, реформування економіки в цілому, витіснення неякісних (насамперед китайських) товарів і т.д.

Так чи інакше, але багато теперішніх бід пов'язані з тим, що свого часу, на зорі незалежності України, не була реструктурована, зокрема, економіка УРСР під потреби незалежної держави. Адже, будемо відверті, структура економіки України мало чим відрізняється від структури економіки УРСР, яка створювалася під потреби СРСР, а не окремої держави Україна. І це при тому, що Союзу, слава Богу, вже понад 23 роки, як нема!

Заради справедливості варто відзначити, що ідею повної реструктуризації, насамперед економіки нашої держави, виношував ще у 1992 році тодішній народний депутат І.Р.Юхновський. Його тоді активно підтримували покійний В.М.Чорновіл, С.І.Хмара, В.П.Черняк, Л.Д.Кучма (доки не став президентом у 1994 році) і багато інших державників.

На жаль, за всі роки незалежності України так і не була проведена реструктуризація. Тепер це називається не «реструктуризація», а «реформи». І той, хто їх організує, навічно залишиться в історії держави Україна такою видатною постаттю, якою для Польщі, наприклад, став Л.Бальцерович. Але при цьому він мусить забути про власну політичну кар'єру.

Отже, стратегічним нашим завданням є системне реформування. Насамперед економіки держави. Ми врешті-решт, подібно як інші європейські народи, мусимо заповнити споживання держави соєю економікою (читай – українськими робочими місцями) і, зокрема, суттєво обмежити дешеві, наприклад китайські і російські (і їм подібні) товари. Так, як колись, після Другої світової війни, у Франції зробив президент де Голь. Все інше – це тактика.

Чи ж сприятиме відтермінування УА з ЄС на вирішенні стратегічного завдання України – системне реформування, зокрема економіки? Однозначно НІ!

А – тактичних? Працюючим українцям сприятиме зберігати робочі місця; а власникам застарілих підприємств – збагачення при відсутності мотивації їх модернізації. І ті, й інші підсвідомо схвалюють відтермінування. Хоча свідомо працюючі українці були б прихильні до грунтовних реформ. Адже відомо, що чим довше зволікати з реформуванням, тим болючіше вони проходять для більшості суспільства.

Отже, з публічної інформації не можна зробити однозначний висновок про те чи відтермінування ЗВТ з ЄС негативно, чи позитивно позначиться на долі України і на її існуванні в цілому, принаймні в її нинішніх межах. Особливо в умовах зовнішнього тиску, зокрема з Москви. Однозначно лише можна сказати, що наразі йдеться про консервацію ситуації, в якій ми, українці, живемо вже майже 400 років.