Раз у раз доводиться чути, що Україна  програє (програла) Росії інформаційну війну, що путінська пропаганда на Заході дуже чутна й помітна. Днями в Нью-Йорку мені довелося побачити, як ця перемога виглядає насправді.

Минулого тижня в галереї Art Beam («Арт-луч») відкрилася експозиція під патетичною  назвою «Сирія, Україна... Що далі?» Рекламу виставки в місті знайти важко. За тиждень бачив лише одну чорно-білу афішу в метро, основа композиції — заяложена фотографія двох ультраправих  провокаторів на Банковій 1 грудня, в анонсі обіцяють «унікальні кадри, артефакти й відеозйомки з обох країн».   Art Beam — одна з десятків галерей у Челсі — колишньому портовому районі, після реконструкції відданому під торгівлю та мистецтво.

Далі мова піде про українську частину виставки: Сирія — все-таки абсолютно інша історія.

Перше враження: схоже, намагалися справити максимальне враження за мінімальних витрат сил. Організатори насмикали з інтернету чужі фотографії зимових подій у Києві й Україні, ні єдиним словом не обмовившись про авторство, роздрукували у великих форматах і вивісили  на білих вигородках, перетворивши галерею на досить заплутаний лабіринт. Оголошена  унікальність артефактів — поганий жарт: під фотографією, що змальовує використання коктейлів Молотова, стоїть з десяток новісіньких пляшок, заткнутих ганчірочками. Щит з написом «Батя, я стараюся» виглядає так, немов його вчора виготовили в майстерні за рогом, а шини — явно з  найближчого автосервісу.

Але найчудовіше — не крадені знімки, не саморобні декорації, а коментарі до фото. До речі, барикади Майдану показані без людей. Також немає жодного кадру, на якому міліція або «Беркут» кого-небудь дубасять, хоча організатори говорять, що вони не пристають на жодну зі сторін.

Так от підписи.

 Залитий сонцем чистий і порожній Майдан — так, як він і виглядає зараз — але табличка не залишає вибору: «Київ, який колись був центром туризму в Україні, тепер заповнений сміттям».

Далі. Фото зимових (!) барикад і підпис: «Багато часу й грошей знадобиться, щоб відбудувати центр Києва».

«Величезна саморобна катапульта була використана, аби метати великі камені». Катапульта є, люди біля неї є, каменів немає. Ні великих, ні маленьких.

Пряма брехня: «»Беркуту» було наказано не використовувати водомети через холодну погоду; вони все одно були зруйновані» — досі пам’ятаю, як у мене хрустів капюшон від льоду в січні і як стукали краплі по барикадах у ніч з 19 на 20 лютого.

«Повстанці були дуже добре оснащені й дуже вправно використовували свою зброю» — на фото натовп молоді з палицями, які, напевно, дійсно можуть зійти за хороше оснащення, але це поки не з’являється міліція з рушницями, гранатами й водометами.

«Стрічки на підтримку ЄС продаються на кожному розі» — ось дійсно тяжкий злочин.

Інколи доходить до анекдоту: «Люди захищають статую Леніна вночі і вдень» — постамент Леніна в Харкові, російський і український прапори, ікона (!) поверх комуністичного транспаранта й жодної живої душі.

Проте вершина — чергова безлюдна барикада, підпис: «Табір на Майдані, покритий колючим дротом», — і жодного дроту взагалі, навіть натяком.

При всьому початковому рішучому настрої навіть обуритися як слід не вийшло. Убого. Убого, й усе.

Чому так вийшло — недодали грошей чи гроші, виділені на виставку, вкрали (що швидше за все) — не дуже важливо. Головне, що ця виставка, не відображаючи реальної історії подій в Україні, непрямим чином характеризує справжній стан речей у тому, що стосується хваленої пропагандистської машини Путіна. Виходячи з Art Beam, думаєш, що при всіх нафтомільйонах проекти на кшталт «Що далі?» — це рівень нетверезого районного лектора товариства «Знання» за радянських часів. І що країна, яка виробляє такий виставковий продукт, — ніяка не наддержава, а забита, бездарна провінція.

Що не відміняє необхідності робити свої виставки, якісні й правдиві.