Багатьох із нас події як євромайданні, так і воєнні змусили не те що зрозуміти щось нове, а й просто прийняти й справді усвідомити те, що ми вже давно знаємо.

Наприклад, те, що багато речей насправді приховують той факт, що їх немає. Або приховують те, що чогось - важливого й необхідного - не існує. Як, наприклад, стабільності миру.

Усе почалося із глибокостурбованостей та інших шаблонів дипломатичної мови. Пам’ятаєте, колись такі словесні формули діяли як заспокійливі, потім почали дратувати, а після вбивств на Інститутській ми взагалі припинили звертати на них увагу – вони її не були варті.

Потім у нашому житті з’явилися засідання ООН, на які переважна більшість до цього року просто не звертала уваги. Глобальне потепління? Війна у Сирії? Іран із його ядерною програмою? Це далеко, це нескоро, це не з нами, нас не стосується. А виявилося, що стосується. І війна, яку вже певна частина бачила на свої очі у власній країні, і навіть Іран – як альтернатива бензоколонці під назвою Росія.

У результаті, нам довелося визнати, що насправді абстрактні структури, організації, як і дипломатичні "глибокостурбованості", справ не вирішують. Такі собі симулякри роботи над встановленням миру у всьому світі.

Про що вже може бути мова, коли справа стосується УЄФА й ФІФА – союзів, міцно пов’язаних із газпромівськими грошима («Газпром» - офіційний партнер організацій), котрі фактично ніяк не відреагували на участь клубів з окупованого Криму «Севастополь» і «Жемчужина» в російському чемпіонаті?



Складається враження, що Росію за анексію Криму взагалі вирішили ще більше заохотити - і дали їй право на проведення одного з матчів Євро-2020 (у Санкт-Петербурзі).

Про санкції мова не йде. Яка ж роль таких союзів?

Нині «великий» футбол – це комерція. Гра, яка начебто має існувати для гравців і вболівальників, насправді зараз є продуктом для заробляння грошей, і газпромівських в тому числі.

Рух Against Modern Football (Проти сучасного футболу) якраз і демонструє ставлення активних вболівальників по всьому світу до спекуляції почуттями й вподобаннями. Бо там, де колись була гра й емоції, - тепер продаж бренду: через футболки, через трансляції, пиво й чіпси.

Те, що це гра існує для вболівальників – вже здається наївним спогадом чи мрією. Чимало прихильників кримських клубів – тепер серед учасників АТО. І навряд чи вони схвалюють анексію власної домівки, а разом з нею – і клубів. А цього тижня ультрас «Шахтаря», клуб яких не без допомоги Росії змушений грати не вдома, вивісили банер, яким недвозначно натякнули УЄФА на його роль у сьогоднішньому конфлікті зокрема. На ньому слово УЄФА було розфарбовано в російський триколор, а також містився напис "UEFA-we care about Russia" ("УЄФА – ми піклуємося про Росію")

Банер намагалися зняти стюарди, а сьогодні з’явилася інформація, що УЄФА заборонила вболівальникам його використання на єврокубкових матчах.

Незважаючи на те, що ці футбольні союзи часто наголошують на своїй гуманістичній місії (боротьба з расизмом, наприклад) , видно все ж десь є межа цьому гуманізму, десь він закінчується, мабуть на загибелі українців.

Загалом цей текст не про те, що нас зливають і все пропало, якщо комусь таке раптом спаде на думку. Цей текст про те, що колись приходить час усвідомлення – все залежить лише від нас і не треба себе обманювати надіями на «вищі» органи. Як мир, так і наша справжність – наших рук справа.