Через 17 днів Україна досягне ще однієї ключової дати в своїй історії. Парламент 8-го скликання стане останнім парламентом пострадянської України. Відповідно, парламент 9-го скликання буде 1-м парламентом нової по-справжньому незалежної держави.

Вибори, яких громадяни вимагали як способу "природньої люстрації" та рестарту системи, приведуть до влади в т.ч. нових людей. Не так багато, але серед понад 400 нардепів (мінус мажоритарники Криму, Севастополя та Донбасу) "нових" буде близько 50. При чому під "новими" я маю аж ніяк не Олеся Довгого (який, на жаль, може отримати мандат), а людей з принципово новим мисленням – Сергія Лещенка, Дмитра Білоцерковця, Вікторію Сюмар, Світлану Заліщук, Ганну Гопко та інших.

Щоправда, за даними моніторингу громадських ініціатив, наприклад, ОПОРи, до парламенту йде приблизно третина "старих" політиків. Тим не менш, у новому складі Ради точно будуть нові обличчя, піднесені хвилею Революції гідності та війною на Сході: активісти Майдану, бійці АТО, громадські активісти, журналісти.

Перед новими депутатами стоятимуть нові без перебільшення missions impossible:

Mission N1. Не уподібнитися попереднім парламентам. Де хоч і була "нова, свіжа" кров, але вона виявилася надто "буйною" для конструктивної роботи. Результат ми всі бачили: постійні блокування трибун, бійки, зрив роботи. І врешті прогнозований розпуск парламенту.

Mission N2. Створити коаліцію та обрати нового прем'єра. Очевидно, що всі (!) лідери політичних сил, які йдуть до парламенту, мають прем'єрські амбіції. Особливо із нинішньою – парламентсько-президентською формою правління. Згідно з якою прем'єр має більше владних повноважень.

Очевидно, що сісти у прем'єрське крісло мріє і лідер Батьківщини Юлія Тимошенко, і Анатолій Гриценко, і радикал Олег Ляшко, і екс-регіонал Сергій Тігіпко.

Свої плани і у діючого прем'єра. Якого також лобіюють європейські фінансові донори України, зокрема МВФ. До речі, саме з цим, за інсайдерською інформацією, пов'язують недавній візит помічника державного секретаря США Вікторії Нуланд до Києва, та їхню зустріч з Яценюком. Говорять, Вікторія Нуланд особисто лобіює інтереси Арсенія Петровича перед президентом.

Ураховуючи таку велику кількість претендентів, я прогнозую, що процес формування коаліції може дещо затягнутися. Але лише у тому випадку, якщо не домовитися про майбутню коаліцію зараз, що називається "на цьому березі".

Очевидно також, що у воєнний час Україна не може собі дозволити тривалу прем'єріаду. Цього не пробачать і громадяни, налаштовані на ефективну люстрацію влади. Тому саме це час випробовувань для нового складу Верховної Ради. І від того як швидко вона пройде ці випробовування, залежить напряму тривалість її політичного життя.

Свого часу Авраам Лінкольн, 16-й президент США, використав у передвиборчій кампанії вже відомий сьогодні, і не менш доречний лозунг: "Коней на переправі не змінюють". Україна дійсно потребує нового прем'єра – але не за прізвищем, а за нової коаліцією та складом команди, куди увійдуть найбільш фахові депутати з числа "нових".

А поки очевидно одне, якщо Верховна Рада, Президент та прем'єр-міністр мають продемонструвати суспільству та партнерам здатність до ефективної співпраці. Саме цього найбільше боїться ворог. Як зовнішній, так і внутрішній. У наших силах не дати їм такого шансу.