«Тексти»неодноразово перекладали програмніпраці на тему ненасильницького опоруавторитарним режимам. Цього разу мирозпочинаємо переклад та публікаціюпраці чи не найавторитетнішого ізсучасних експертів із стратегії татактики ненасильницьких протестів -Джина Шарпа. Пропонуємо вашій увазікнигу Шарпа «Звільни себе сам»(Self-Liberation), присвячену стратегічномуплануванню акцій ненасильницькогоопору. Редакція вважає, що в нинішнійполітичній ситуації та напередодніпарламентських виборів ця праця можестати українцям у пригоді.

АВТОР: Джин Шарп

Задопомогою Джаміли Ракіб

Інститут АльбертаЕйнштейна

Переклад: СергійЛук'янчук

Як пройти до свободи?

Багато людей живуть українах, де при владі перебувають режими,які можна трактувати як диктаторські,або, в пом’якшеній формі, як авторитарні.Зазвичай більшість населення в цихкраїнах хотіли б, щоб ці гнобительськірежими були замінені більш демократичноюта вільною політичною системою.

Але як цього можнадосягти?

Диктатура – це не єдинийпоширений спосіб пригноблення. Існуютьтакож системи соціального та економічногогніту. Коли люди хочуть покласти крайгнобленню та здобути більше свобод тасправедливості, чи є спосіб досягтицієї мети в реалістичний, ефективнийта самодостатній спосіб – і так, щобрезультати збереглися надовго?

Багато хто шукаввідповіді на ці питання і напруженопрацював над здобуттям свободи. Багатоінших намагалися допомогти пригнобленимлюдям покласти край їхньому поневоленню.Втім, ніхто з нас не може заявити, що внього є остаточний розв’язок. Проблемазалишається відкритою.

У конфліктах міждиктатурою чи іншими видами пригнобленнята більшістю населення цьому населеннюважливо визанчити, чи вони просто хочутьзасудити гноблення та висловити протестпроти системи. Або ж вони хочуть насправдіпокласти цьому гнобленню край і замінитийого системою, що забезпечить більшесвобод, демократії та справедливості?

Багато гарних людейвважають, що якщо вони досить активнозасуджуватимуть режим гноблення абопротестуватимуть проти нього доситьдовго, то бажані зміни постануть саміпо собі. Це припущення є помилковим.

Пошуки кращих рішеньтакож несуть свої ризики. Не всіпропоновані відповіді є рівнозначними.Деякі самопроголошені «революціонери»,попри їхню риторику, насправді недовіряють пригнобленим народним масам.Ці «революціонери» вважають, що системувладного домінування можна остаточноусунути лише за тієї умови, якщо їхнявласна група «опікунів» у якийсь спосібвізьме під контроль державний апараті потім використає цю систему управліннята пригнічення задля перетвореннясуспільства, незалежно від бажань цьогосамого нібито «звільненого» населення.

Ці питання потребуютьнового осмислення.

Проблема того, як скинутидиктатуру, загалом розглянута у праціавтора «Від диктатури до демократії:Концептуальні засади здобуття свободи».

Натомість цей посібникіз стратегічного планування має більшобмежене завдання. Він має на метідопомогу людям, які самі хочуть створитипотужну стратегію, або «суперплан», щобдосягти свого звільнення від гнобленняі збудувати більш вільнута демократичнусистему влади. Понад те, цей документстане в пригоді не тільки тим, хтобореться із внутрішніми диктаторськимирежимами. Він буде корисним для тихлюдей, які мають справу із будь-якимвидом пригноблення.

Цей короткий текст неможе включити адекватне глибокепредставлення усіх знань та ідей,потрібних для стратегічного плануванняненасильницької боротьби за свободу.

Через це до текстувключені посилання на вибрані друкованіматеріали, що розкривають важливі теми.Уважне вивченення цих добірок урекомендованій нами послідовності єнеобхідним. Вони містять ті осмислення,знання та оцінки, які можуть стати впригоді під час підготовки стратегійзвільнення.

Про визначеннястратегічних термінів читайте: «ThePolitics of Nonviolent Action, pp. 492-495; Waging NonviolentStruggle, pp. 444-445 and 454-461; and The Politics of NonviolentAction,
pp. 504-510. Pages: 21. («Політиканенасильницьких дій», с. 492-495; «Ведучиненасильницьку боротьбу», с. 444-445 та454-461; «Політика ненасильницьких дій»,с. 504-510. Загалом: 21 сторінка).

ПРИМІТКА. Видавничідані для цих та інших посилань наведенів розділі «Література» наприкінцітексту. Публікації, де автор не вказаний,належать Джину Шарпу.

Автор сподивається, щоза допомогою цього посібника ізстратегічного планування майбутняненасильницька боротьба проти гнобленнявідзначатиметься більшою ефективністюта супроводжуватиметься меншимижертвами.

Наразі люди, що живутьза умов диктатури чи інших жорстокихрежимів, мають небагато адекватнихспособів власного звільнення.

- Загальні вибори, якіспроможні запровадити суттєві зміни,потрібні для встановлення більшдемократичного та вільного політичногосуспільства, зазвичай не можливі – вонизрежисовані, або ж їх результатифальсифікуються чи ігноруються.

- «Силове» повстання,включно із партизанською війною татероризмом, зазвичай призводить дожорстоких репресій, масових жертв,поразки, а у випадку успіху – до ще більшсильної диктатури.

- Замах на життядиктатора зазвичай зазнає невдач,або ж просто приводить нових осіб чикліку на старі владні посади.

- Поступова еволюція можетривати десятиліттями, зупинятися ірухатися в зворотньому напрямку –можливо, що навіть не один раз.

Не слід вважати, щоможна придумати легкий спосіб звільненнявід диктатури. Навпаки, планування тавиконання ефективних дій, спрямованихна ліквідацію гноблення, завжди буденадзвичайно складним. Більше того, наврядчи вдасться здобути свободу безжертв. Слід пам’ятати, що будь-якаспроба, спрямована на усунення системигноблення, які б заходи вона при цьомуне використовувала, наразиться нажорстокі репресії.

Поставши перед реальністюмаксимального гноблення та жорсткихрепресій, дуже часто окремі особи, групиопору та більшість урядів зберігаютьупевненість лише тоді, коли перебігконфлікту супроводжується військовимидіями. Це відбувається попри прикладитого, що дуже часто наслідкинасильницького перебігу конфліктівпризводять до кататастрофи. Диктаторськірежими зазвичай добре підготовлені дозапровадження особливо жорстокихрепресій.

Часом люди, що прагнутьбільших свобод, утрачають упевненістьу своїй можливості звільнити себе. Вонинавіть можуть покладати свої надії напотужну іноземну інтервенцію. Цейваріант має серйозні недоліки:

- Іноземний уряд можевикористати проблему диктатури в іншійкраїні як привід до військового втручання,що насправді має на меті інші, меншблагородні цілі.

- Навіть коли іноземнийуряд від початку має альтруїстичнінаміри щодо втручання, у процесірозвитку конфлікту країна-інтервентзазвичай виявляє, що перед нею відкриваютьсянові, більш егоїстичні можливості. Цеможе включати контрольнад економічнимиресурсами або створення військовихбаз.

- Уряд, який має достатнювійськову потугу для усунення міцноїсистеми пригноблення в сусідній країні,зазвичай сам є достатньо потужним, щобипізніше нав’язати свої власні цілі. Цеможе статися навіть у тому випадку, колиці цілі є небажаними для «звільненого»населення.

І навпаки, реалістичнаі зорієнтована на власні сили здатністьпокласти край диктатурі чи іншій формігноблення не тільки ліквідує існуючудиктаторську систему. Спроможність досамостійного звільнення також позбавляєсили фальшиві аргументи урядукраїни-інтервента про те, що він прагнезапровадити більшу свободу чисправедливість, тоді як насправді вінмає зовсім інші завдання.

Чи є інші способиздобуття свободи?

У минулому траплялисяспонтанні чи імпровізовані проявиненасильницької боротьби проти диктатурта інших форм гноблення. Результатибули різними: певна кількість невдач,певна кількість успіхів, і певна кількістьзмішаних наслідків.

Ці громадянські протести,акції непідтримки та непокори не простостворювали диктаторським системамгострі проблеми та усували авторитарнихправителів. Час від часу вони призводилидо колапсу систем гноблення та брутальнихдиктатур.

Деякі із цих процесівненасильницького опору мали харизматичнихлідерів, таких як Мохандас Ганді. Втім,подібні випадки є нетиповими. Історіявикористання цієї технології, якузазвичай не беруть до уваги, спростовуєшироко розповсюджені хибні уявленняпро ненасильницьку боротьбу.

Протягом останніхдесятиліть відбулося кілька революційта повстань, відомих як «кольоровіреволюції». Ці приклади єобнадійливими: чисельні маси людейбрали участь у головним чиномненасильницькій боротьбі і робили цезі значною ефективністю. Результати,досягнуті цими революціями, залежаливід різноманітних факторів: наявностічи відсутності розумної стратегії,якості планування, яке можна булорозробити та реалізувати на практиці,а також використаних методів.

Сергей ЛУКЬЯНЧУК newsmaker