Життя все ж таки непередбачувана штука.

Приклад: 22 січня цього року на вулиці Грушевського в Києві бійці спецзагону внутрiшнiх вiйськ «Ягуар» на морозі роздягли до шкарпеток громадянина Гаврилюка Михайла Віталійовича і в такому вигляді провели з ним фотосесію (при тому, що того дня температура в Києві становила −10 °C).

Минуло півроку, і пана Гаврилюка знову можна побачити на вулиці Грушевського. Метрах в двадцяти від того самого місця стоїть білборд з його усміхненим обличчям та надписом «Народний Фронт».

Михайло Гаврилюк став одним з багатьох учасників подій останнього року, в яких нещодавно прокинулося бажання зайнятися законотворчою діяльністю в стінах Верховної Ради. Серед цих людей – журналісти, громадські діячі, волонтери, військові, експерти тощо. Йдуть вони по списках багатьох різних партій – старих, нових та перейменованих – і вже домовилися зібратися в єдине міжфракційне об’єднання. 

Як ми з вами вже визначали, головне питання, що визначить якість політичних змін в Україні формулюється так: «Чи буде Майдан-2013/2014 останнім?». А для відповіді на це питання важливо розуміти а) чи змінюються правила гри (інститути) в бік відкритості та загальнодоступності, б) чи буде  загоюватися традиційний політичний розкол Схід-Захід, в) як прихід нових людей допоможе змінити саму суть політики в Україні.

Прихід нових обличь в українську політику після Майдану почався із формування нового складу Кабміну, де, наприклад, була визначена т.зв. «квота Майдану» з декількох міністрів. Потім цей процес продовжився складанням президентської команди, до якої увійшло чимало представників бізнесу. І там, і там ми побачили багато нових людей, деякі з них вже освоїлися на своїх посадах, а інші встигли покинути владу зі скандаламирізного характеру.

Після того як декілька відомих публічних діячів заявили про свій намір балотуватися до Верховної Ради, в соцмережах прокотився флеш-моб під назвою list bucket challenge, в якому користувачі кидали один одному виклик у складанні маразматичних партійних списків, до яких входили видумані персонажі, історичні постаті та одіозні діячі сучасності.

Цей флеш-моб має пряме відношення до нашої з вами розмови в тому сенсі, що він показує наскільки іронічно можуть відноситися українці до чергових заяв про те, що «я йду в політику, щоб змінювати країну». Однак, якщо абстрагуватися від цього, то наскільки похід «нових політиків» до влади дійсно може змінити ситуацію в країні? Давайте подумаємо разом.

По-перше,  варто розуміти, що по суті українські журналісти та громадські активісти і так займалися політикою. Чи не пост журналіста Найєма у Фейсбуці став початком Майдану? Чи була позиція журналістів, наприклад, Громадського ТБ, неупередженою під час революції? Звісно ні, вони перебували по конкретній стороні барикад. Тому їх перехід в політику давно назрів, а свої попередні здобутки вони просто конвертували в довіру з боку громадян.

(Ця історія має ще одне дуже перспективне продовження. Перехід цілої плеяди журналістів-активістів в політику на перших порах створить вакуум, що згодом заповниться новим поколінням «акул пера», розслідувальників та «борців за правду». Ці люди створюватимуть нову журналістику, нові громадські рухи та організації та, можливо, будуть виводити на чисту воду самих «нових політиків».)

По-друге, треба звернути увагу, що в депутати подалися не тільки розумні, талановиті та гарно вдягнені столичні хіпстери, але й ті «пересічні» громадяни, які випадково опинились на авансцені історії. Ці люди, що в останні місяці прославилися як сотники та добровольці на фронті є «котом в мішку», оскільки не дуже зрозуміло, що ці люди можуть привнести в законотворчий процес (наприклад, подивіться ось це відео із «сотником» Парасюком). Досить вірогідно, що багато з них стануть новими «ляшками» та організаторами «сміттєвих люстрацій». В найбільш нейтральному випадку, цих людей просто використають, а згодом здадуть в утиль. Однак, це наші реалії. Хотіли демократії? Так це ж вона і є.

Що стосується нас, виборців, то це дуже гарна можливість реалізувати біблійний заклик «не створи собі кумира». Всі ці «нові політики», розумні чи не дуже, приємні чи відверто огидні, є людьми зі своїми плюсами та мінусами, амбіціями та комплексами. Самі по собі вони не врятують країну, але можуть робити конкретні справи в парламенті, за які ми будемо їх оцінювати як найманих менеджерів в корпорації «Держава Україна», де ми всі є акціонерами. Наскільки їх справи будуть корисними та важливими для розвитку країни – побачимо.

Життя все ж таки непередбачувана штука.