Соціологічні опитування створюють ілюзію грядущої абсолютної перемоги в українських парламентських виборах політичних сил, тією чи іншою мірою пов’язаних з Майданом. Комуністи далеко за межею потрапляння до парламенту, а Партія регіонів, що насправді виявилася Лернейською гідрою, в якої на місці відрубаної голови виросли одразу дві, якщо й дотягує до конкурентоздатного відсотка, то ледь-ледь. Та все ж перемогу святкувати зарано. Дедалі більше людей просто мовчать про свій вибір, приховуючи своє упередження щодо нинішньої влади під маскою байдужості. Скільки ж їх, хто лише волею випадку опинився по цей бік лінії розмежування на Донбасі! Вони зачаїлися на якийсь час, накопичивши свою ненависть до цієї країни, до нас — тих, хто порушив їхній звичній перебіг життя. Але ще більше тих, хто подібно до термітів копошиться в роз’їденому ними в труху колись цілком життєздатному деревному стовбурі. Вони ніколи не піднімають свої безбарвні, невіддільні від спухлих тілець голівки до сонця, і їхня байдужість до всього ще страшніша, ніж відкрита ворожнеча. Для них Україна не Батьківщина, а всього лише місце проживання. Утім нічого особистого — до будь-якої іншої країни їхнє ставлення було б таким самим. Аби деревини для їхніх щелеп було вдосталь. Частина їх віддасть свої голоси кандидатам від теперішньої опозиції, й результат цих партій буде вищим, ніж показують соціологічні опитування. Але більша частина просто зачаїться до наступних виборів, бо ця опозиція в метушні боротьби за виживання в задушливій тарганячій банці просто не змогла або не встигла висунути нового харизматичного лідера. Коли опозиція в повному складі з номерами, написаними косметичним олівцем на руці, сподіваючись на легкий рейтинг вишикувалася в дві черги — до сміттєвих контейнерів і за синцем під оком, з фігури жертовної вона, поза сумнівом, перетворилася на фігуру комічну. Після цих виборів у новоявлених опозиціонерів актуальним буде принцип «за двох битих одного небитого дають», і стане особливо великим попит на нові, ще небиті обличчя.

•  Тут трохи відволікуся від теми виборів. Думаю, в наших планах розбудови України майбутнього ми забуваємо знайти місце для десятків, а то й кількох сотень тисяч осіб — біженців з окупованого Криму і Донбасу. Ми обмежуємося волонтерською допомогою, сподіваємося обійтися тисячею розбірних будиночків з Німеччини — може щось незабаром само собою зміниться, й усі вони повернуться до своїх осель. Але статус Криму й окупованої частини Донбасу навряд чи так вже скоро зміниться, а людським потенціалом цих людей нехтувати ніяк не можна. Біженці, нагадаю, здатні й руйнувати, й створювати імперії. Адже готи, гуни, вандали, які зруйнували Рим, були ніким іншим як біженцями — від військових або від кліматичних катастроф. Як біженці-іммігранти створили США, так ще раніше іммігранти створили, як змогли, Османську та Російську імперії — адже понад половина знатних родів там були іноземного походження. Та й Русь, Київську Русь, нагадаю, створили варяги-біженці, які у пошуках кращої долі й срібла вирушили на схід — в Гардаріки. Про руйнівну силу біженців — людей без дому, добре пам’ятали ті, хто колись не дав притулку палестинському народові. Адже разом з вигнанням палестинців з Ізраїлю сотні тисяч євреїв були вигнані зі своїх будинків по всьому Близькому й Середньому Сходу. Залишеної ними землі й будинків вистачило б з лишком, щоб поселити в них палестинських ізгоїв, але їх загнали в тісні табори уздовж ізраїльських кордонів, щоб від страждань зростала їхня ненависть, якою так легко маніпулювати, щоб перетворити на слухняний інструмент цілий народ, позбавлений дому. Історія учить, знайдуть ці біженці дім і їжу серед нас, і через кілька років ми отримаємо в них дієву й активну частину українців. Залишимо більшість з них до кращих часів у тимчасових притулках, і десятки тисяч з них неминуче поповнюватимуть протестну масу з колишніх, що вперше заявила про себе цього тижня на Банковій і під Радою. І тоді, незалежно від успіху реформ, нас чекає сумна доля реформаторів у нинішній Грузії.

•  Майдан не минув безслідно для політичної свідомості українців. Якщо відсоток прихильників шоуменів і клоунів залишився незмінним і рейтинг партії Олега Ляшка в Україні практично не відрізняється від відсотка підтримки колишнього мера Києва Леоніда Черновецького, то популярність політиків вождистського типу ще в дні Майдану зійшла нанівець. Це в перші ж години після здобуття свободи стало неприємною несподіванкою для Юлії Тимошенко, яка втратила за роки ув’язнення всякий зв’язок з реальним життям. Українці, які дивляться в майбутнє, розділилися на дві нерівні частини. Одна готова голосувати за обіцянку реформ, інша, більша, — за тверду руку, а вже потім за обіцянку реформ. Кредит довіри до нинішнього Президента ще не вичерпався, й він цілком здатен на цих виборах отримати в Раді відчутну більшість, з надією чи не на 2/3 голосів у разі створення демократичної коаліції. Проте цей кредит двосічна зброя — адже у Порошенка в разі невдачі реформ не буде класичної відмовки Ющенка, що йому зв’язали ті самі руки, що не крали. Кредит довіри — небезпечна ілюзія, адже політиків на довірі в Україні не залишилося, як і у українців довіри до політиків. Без права на зниження темпу змін. — Вибори до парламенту, очищення судів і прокуратури, люстрація силовиків і чиновників, нова Конституція, зміна принципів адміністративно-територіального устрою, й, отже, нові як мінімум місцеві вибори — такий порядок денний на майбутній рік, на додаток до економічних труднощів, холодної зими, зростаючої інфляції й безробіття, стануть справжнім випробуванням для Президента, змушеного балансувати між запитами тих, хто дав йому в кредит свій голос, і тими, хто дав йому в кредит гроші. — Найближчими роками українська економіка зможе виживати виключно завдяки зовнішнім грошовим вливанням, зумовленим реформами. Та все ж запущений процес змін зупинити вже не можна. Аби пройти навіть не по лезу ножа, а по цій тонкій волосинці, потрібна навіть не тверда рука, а титанові нерви й чималий успіх.

•  А в плані успіху, адже мало якому народові пощастило так, як нам, українцям. Якому народові ще, який одного дня, як ми 1991-го, не скористався даним йому шансом, був наданий шанс другій? Не ми, але невблаганна сила історії й цикли цін на нафту вже вдруге поспіль руйнують імперії, що протистоять нам, і що це, якщо не той самий успіх. Жодна країна в світі, яка тим паче не належить до великих нафтовидобувних держав, ще не придивлялася щохвилини з такою тривогою й такою надією до цін на нафту на світових ринках. — Так люди похилого віку щогодини міряють тиск. Золота мрія кожного українця — всістися на краю стіни, зведеної на західні гранти уздовж східного кордону, звісивши ноги, й, лускаючи насіння, спостерігати, як Росія сама розвалиться від запроваджених цивілізованим світом санкцій і падіння цін на нафту й газ. Одна біда, всупереч китайській мудрості про труп ворога, що пропливає по річці повз терплячого й байдужого глядача, значно більше шансів впасти в цю річку має сам спостерігач.

•  Отже, вдачу, що звалилася на нас, слід швидше сприймати як випробування, чи гідні ми своєї держави, чи гідні ми кращого життя й, нарешті, чи гідна носити ім’я українців уся політична нація, а не лише етнографічна групка малоросів, що стала завдяки Миколі Гоголю модною. Доля, як недбайливого студента, відправила нас на перездачу. І краще скласти цей іспит зараз, тому що терпіння Декана не безмежне. Здати, не покладаючись на успіх, а лише наполегливою працею доводячи, що уроки всіх помилок, яких припустилися з 1991 року, пройшли не даремно. Ми чекали цієї перездачі цілих 23 роки, й головне, що ми повинні були зрозуміти, ніхто не складе цей іспит за нас — ні депутати, ні Президент, ні навіть Барак Обама в поки що його Овальному кабінеті. Вікно можливостей лише починає відчинятися, й поки воно зачиниться, ми повинні постаратися проскочити в нього всією нашою такою важкою на підйом країною.