Менше ніж за тиждень до дати виборів вже можна говорити про те, що партії проєвропейського спрямування (Блок Петра Порошенка, Народний фронт, Батьківщина, Самопоміч) отримають на них переконливу перемогу. Втрата Криму та частини Донбасу, крім інших наслідків, призвела до того, що вперше в українській історії партії проросійського спрямування не те що не змагатимуться за першість, але й просто змагатимуться за право бути представленими у Верховній Раді.

Є великі шанси, що через 23 роки після здобуття незалежності в українському парламенті не буде головних ворогів незалежної України – комуністів. Внаслідок окупації частини наших територій електоральна карта зазнала кардинальних змін. Не зможуть взяти участь у голосуванні понад 1 млн 800 тис виборців Криму, які традиційно (крім кримських татар та частини демократично налаштованих виборців) віддавали у своїй більшості голоси Партії регіонів та КПУ, та понад 1 млн 900 тис виборців Донбасу, що так само голосували б за "біло-сині" та "червоні" партії.

В результаті проєвропейська більшість буде не просто більшістю, а більшістю конституційною. Це дає великий ресурс для здійснення швидких та ефективних реформ. Проте така підтримка виборців так само означає, що суспільство ставить високу планку вимог до народних депутатів.

Ключовий конфлікт між громадянами та політичною елітою залишається нерозв'язаним. Суспільство, яке пережило та переживає посттравматичний синдром від війни з країною, яку вважало братньою, вимагає від еліти відкриття соціальних ліфтів та швидких перетворень. Перетворення неможливі без повноцінного оновлення еліти. Проте сама еліта виявилася не готовою до таких кардинальних змін.

Соціальні ліфти для "нових" людей у владі не відчинилися, а лише привідкрилися.Оновлення парламенту буде суто умовним. Попри велику кількість нових партій у Раді 8-го скликання, перезавантаження влади буде суто математичним і не перевищить 40%. В більшості ми бачимо одні й ті самі обличчя. Та й чи можна вважати "оновленням" гіпотетичну, проте цілком реальну появу в Верховній Раді 25-річного Івана Литвина чи 33-річного Олеся Довгого? Відповідь очевидна.

Суспільство за один лише рік здорослішало так, як не дорослішало за останні 23 роки. Адже справжня боротьба за незалежність починається лише зараз. Так, як цю боротьбу проходили всі видатні народи світу: від американців до країн Балтії. Еліта, або ті люди, що десятиліттями себе називали елітою, в більшості своїй не змінилися і не здатні зрозуміти, наскільки іншим є суспільство.

Вони хочуть і далі жити за старими добрими законами, коли була верхня каста, що складалася з близько 10 тисяч людей, і всі інші – обслуговуючий клас, роботяги, журналісти, бюджетники. Але життя за старими правилами не буде. Випадково чи ні, але Порошенко попав в десятку, коли обрав гаслом своєї кампанії "Жити по-новому". Саме таких нових правил не просто хоче, але вимагає від еліти громада. Адже жити по-новому це жити за європейськими правилами, не займатися корупцією, непотизмом та давати можливість бути обраними новим лідерам, які народилися на Майдані гідності та у вогні війни.

Ті з т.зв. "еліти", хто не в змозі цього зрозуміти – підуть з верхнього прошарку не просто швидко, а блискавично. Причому крім них самих, як це не прикро, цього ніхто і не помітить. Така сувора правда життя.

Парламент 7-го скликання пішов завчасно не лише тому, що в ньому буяла корупція, кумівство та непрозорі правила. Він пішов тому, що не хотів змінюватися разом з країною. А якщо ти не змінюєшся сам, змінюють тебе.

Одна з таких вимог суспільства передбачає те, що відповідальність за країну у широкому розумінні та за коаліцію та уряд має бути спільною. Однопартійні коаліції пішли назавжди. Однопартійного уряду більше не буде. Суспільство не зрозуміє. Відповідальність за формування наступного уряду в ідеалі мають розділити Блок Петра Порошенка, Народний фронт, Батьківщина, Самопоміч. Але й навіть якщо склад учасників буде дещо вужчим, коаліцію все одно доведеться формувати. На мій суб'єктивний смак, там обов'язково мають бути принаймні три мої партії-фаворити – БПП, НФ і Самопоміч. Що стосується ключового питання – прем'єра – часу на розкачку та тривалу прем'єріаду не буде. Тому ще раз повторюсь: краще домовитися про уряд на цьому березі.

Я далекий від політичного ідеалізму. Занадто багато років я перебуваю в епіцентрі української політики. Проте зараз я, так само як і більшість моїх співвітчизників, бачу лише один шлях для майбутнього країни. Це шлях до Європейського союзу та НАТО. Цей шлях не поїздка в люксовому авто по німецькому автобану. Швидше це тривала подорож в старій Таврії по класичній українській дорозі з ямами та вибоїнами. Тому добиратися з пункту А в пункт Б будемо довго. Головне не забути по дорозі ще й саму дорогу відремонтувати. У буквальному сенсі.