Учорашні вибори я б порівняв з примхливою, але справедливою Фортуною. Вона чітко усе розставила по своїх місцях: деякі партії просто зникли з політичного небосхилу, здається, слава Богу, назавжди (компартія та регіонали), деякі впритул наблизилися до межі зникнення ("Свобода" і "Батьківщина"), а деякі навпаки неочікувано вирвалися вперед ("Самопоміч" і "Фронт").

Про причини ще говоритимемо і говоритимемо. Але вже сьогодні зрозумілими є дві речі. Перша: люди не пробачають брехні. Друга: люди продовжують вірити у казки і очікувати подарунків від "дяді", який за них усе зробить.

Це означає цікавий суспільний феномен: поєднання невгамовної віри у справедливість з таким ж невгамовним патерналізмом та пофігізмом. Свідченням останнього стала і, зокрема, безпрецедентно низька участь громадян у виборах: попри заклики усіх політиків на усіх рівнях – від найвищого до районного.

Отже, маємо стовідсоткові підстави для нових політичних несподіванок у навіть найближчому майбутньому.

Ще один висновок, який продемонстрували вчорашні вибори. У суспільній свідомості парламент і досі залишається місцем, куди треба йти, щоб " решать вопросы", а не писати закони. Навіть у "найцентральнішому" 223 виборчому окрузі столиці в основному йшлося саме про це.

Ми ще не змогли донести суспільству, що головною функцією парламенту є підготовка потрібних йому законів, а не використання депутатів для асфальтування доріг.

Тому маємо, щонайменше у мажоритарній частині, багато нових депутатів, які, насправді, більше згодилися б для районного чи максимум (як для Києва) міського рівня. І за професійним чи життевим досвідом, і за рівнем державного мислення.

Щоб бути смачним фрукт має дозріти. Чи задоволняють суспільство "зелепухи"?

Але загальний висновок, на мою думку, більш ніж позитивний. За таких даних нам сьогодні обставин, це – кращий варіант, від інших можливих. Сподіваюсь лише, що теперішні переможці зроблять висновки з ще зовсім недалекого минулого (в якому вони так само були присутні) і не наступлять на нові -старі граблі.

Маємо зараз унікальний шанс на ривок уперед. Кожен, хто здатний на бодай якусь практичну і позитивну дію, повинен не сидіти осторонь, а працювати на успіх України.

Лише тоді переможемо!