Сказане Путіним у Сочі, звісно, можна вивчати з лупою, як за радянських часів. Шукати підтекст, натяки, повороти. От тільки марна це справа. Як і за радянських часів. Важливіше контекст. Підтекст можна вигадати, а контекст — ось він перед очима. І взагалі...

І взагалі вектор руху Росії визначений. Це знищення Росії, її розчинення в певному дивному утворенні, яке зараз уже є анти-Україною, але ще не стало остаточно анти-США, щоб надалі перетворитися на антисвіт. Кажучи про нинішні російські справи, часто згадують Кафку, який стає в Росії бувальщиною. Як правило це відсилання до «Процесу» або «Замку», а мені згадується «Перетворення». Розповідь про те, як звичайна людина перетворилася на величезну мерзенну комаху.

Одразу таке не здійснюється — по стелі вождь російського народу ще не бігає. Але ведмедем себе вже іменує. І повідомляє, що ведмідь ні в кого не питатиме дозволу ні на що.

Треба зрозуміти, що це вільний переклад на умовно дипломатичну мову повідомлення про те, що пахан на зоні — ведмідь. А зона — це, власне, весь світ. Утім, схоже, американці зрозуміли одразу: заяву пані Псакі можна перекласти так: мужики все зрозуміли, сподіваються, що до свавілля не дійде.

Сподіватися їм, проте, нема на що, хіба що на суччю війну, але така не передбачається: одні злодії не збираються різати інших. На зоні, щоправда, дивуються й повторюють: Путін слабкий, Путін слабкий. Порівнюють економічні показники. Оно в США скільки! А в Росії? Цифри, цифри, панове, свідчать про приреченість російської експансії. А стан справ у Росії зовсім кепський.

Згадується, проте, ода Бродського на смерть Жукова:

Воин, пред коим многие пали

стены, хоть меч был

            вражьих тупей...

Меч і зараз тупіший. Але сила Путіна в тому, що в нього є політична воля, якої немає в жодного політика в світі. Плюс абсолютна підтримка населення, консолідація еліт й повна незалежність від виборів та іншої демократичної муті, й навіть від стану справ в економіці й соціальній сфері. І дуже розумна й сильна команда, що виробляє нестандартні рішення. Це переважує все. Він же ще на повну силу народ не піднімав. А підняти може. Траву жертимуть, але Америці напаскудять. Ось вона — сила. І ось воно — довгоочікуване громадянське суспільство, точніше його тоталітарний аналог-антагоніст. Ті самі 86 відсотків, про які всі говорять.

Ще раз повторю. У тоталітарному суспільстві духовність замінює громадянськість. Адже духовність, як і культура, естетика — поняття безоціночні, вони різними бувають. Наприклад, культура хамства, естетика фашизму, бісівська духовність. Усе це вивчати треба й оцінювати адекватно, а не називати безкультурністю, потворністю, дурістю й безумством.

Так, ось так: перетворення країни не на комаху, а на ведмедя, що покладається лише на силу, явище насамперед духовне. Немає жодного прагматичного обгрунтування для того, щоб бути анти-світом. Не «попереду всієї планети», як за радянських часів, а «проти всієї планети». Так і кримінальний антисвіт тримався на ідеалістичних поняттях і звичаях. Він не був звіриним, незважаючи на всю схожість, — звірі до такого, як урки, не опускаються. Це саме людська спільнота, створена й підтримувана людьми з певними уявленнями про добро й зло, про мораль і моральність.

І саме тому, що ці уявлення лежать в основі путінської політики, він і його оточення не сприймають нічого з того, що може бути назване гуманітарним знанням і гуманітарним розвитком. Добродійність для них передусім спосіб уникнення податків (цитати й посилання є), ніяка філософія для управління державою не потрібна (це з одного послання Федеральним Зборам), і взагалі відстаньте з усім цим. Слабких б’ють — ось це відомо точно. Покажемо силу — відберемо Крим, розоримо Україну й Грузію, придушимо Молдавію — тоді нас поважатимуть. І нічого іншого для цього не треба. Ні науки, ні культури, ні освіти. Нічого.

Перетворення країни на ведмедя — це не лише агресія й територіальні захвати. Це цілком поєднувана з ними деградація нації, суспільства й культури. І економіки теж. Міркування про звиродніння й розвал Росії, перетворення її на соціальну пустелю, культурне гетто, економічного інваліда точні. Але все це лише підсилить зовнішню експансію. Одне передбачає інше. Зовнішня агресивність прямо пропорційна внутрішній деградації, з якої аж ніяк не слід робити висновок про швидке позбавлення світу від імперського монстра.

При цьому самому монстрові вельми корисно, якщо його вважають слабким і нежиттєздатним. За радянських часів розмови й чутки про всемогутність і повсюдність КДБ були вигідні самому КДБ, їм самим підтримувалися й поширювалися. Нині розмови й чутки про слабкість і швидке падіння путінського режиму вигідні самому режиму, ним самим підтримуються й поширюються. Це теж вбивство думки, руйнування здатності суспільства до рефлексії, створення помилкових надій і очікувань, спонука до бездіяльності.

За критеріями того світу, якому протиставляє себе Росія, справи кепські. У її внутрішній, ведмежій, а не людській, системі цінностей усе йде як належить.

Не варто називати правителів Росії божевільними. У цій країні при владі абсолютно здорові й нормальні люди. Вони як усі. Але коли вони опинилися нагорі, почали здаватися психами. Хоча й залишилися як усі. А коли такі самі поряд з вами на вулицях, про них цього ніяк не скажеш. Буденна свідомість росіян, що була перенесена у владу й лягла в основу її дій, і стала ідеологічним наповненням — якщо взагалі можна в даному випадку говорити про ідеологію — політики Росії.

Безумством же це здається тому, що повсякденність у владі є основою всіх видів тоталітаризму, хоч би наскільки витонченим — інтелектуально й естетично, він хотів здаватися. Валдайська промова Путіна в Сочі є повним вираженням російської повсякденності й звичайності, що страшніше за будь-який месіанізм і прагнення великих цілей.

Злочинні співтовариства починають перероджуватися, коли прагнуть інтегруватися в резидентний соціум (вигадав я такий термін, коли писав про міграції й соціальну мобільність), в легальні інститути й законослухняні спільноти. У Росії сталося інше. Злочинне співтовариство саме стало резидентним соціумом, заповнило легальні інститути й зробило нікчемними спільноти, що не визнають кримінальних понять.

Так уже було, але в колишньому тоталітарному каноні Росія намагалася інтегруватися у зовнішній світ, визнаючи чимало його законів, правив і звичаїв. Багатонаціональний характер СРСР сприяв дивному, своєрідному імперському плюралізму. Нічого цього зараз немає. Є довгоочікуване звільнення від колишніх умовностей, що сковували всіх попередніх правителів тоталітарної Росії. Короткий період російської демократії породив такого тоталітарного монстра, якого ще не знала історія. Хоча зовні він набагато безневинніший за своїх попередників.