На цих виборах сталося декілька сенсацій. Сенсація номер один – те, що 26 жовтня не відбулося штурму Маріуполя або масштабного наступу російських військ. Друге – результати виборів суттєво відрізняються від попередніх прогнозів. Партії Порошенка та Яценюка, щодо яких очікувався перекіс на користь президента, продемонстрували майже рівний результат за списками.

Якщо рахувати з мажоритарниками, то у Блоку Порошенка результат помітно кращий. Є баланс поміж партіями, загрози узурпації влади одною політичною силою нібито немає, Порошенко вже пропонує Яценюку очолити уряд. В принципі, саме так і повинна виглядати парламентсько-президентська республіка та владна поліархія.

Що дуже важливо – Радикальна партія, яка розраховувала на друге-третє місце, опинилася аж на п’ятому. Отже, Ляшко лишиться таким собі секс-символом для українських бабусь «70+». Я сам був спостерігачем на виборах і бачив, як і хто голосував за Ляшка та його кандидатів по мажоритарці. Електорат Радикальної партії – це село та райцентри Центральної України. Раніше цей електорат забирала Соцпартія Мороза, потім БЮТ та Тимошенко. Тепер — Ляшко. Але завдяки йому усілякі «Заступи» з Вірами Іванівнами не отримали навіть натяку на можливість перемоги.

Наступний момент, на котрий варто звернути увагу – це результат Опозиційного Блоку. Щоправда, виникають питання стосовно того, наскільки цей результат об’єктивний, особливо після появи даних про фальсифікації в Дніпропетровській області та в прифронтовій зоні. Але, в будь-якому разі, наявність цього блоку у Верховній Раді – швидше позитив, аніж негатив, оскільки заткне роти тим, хто вже півроку каже про «криваву фашистсько-бандерівську хунту». А проходження ОБ в Раду – один з факторів, що змусять Кремль визнати вибори. Крім того, опозиція, навіть в такому вигляді, — механізм захисту від узурпації влади.

Те, що ані Свободи, ані КПУ не буде у Верховній Раді, – одночасно і стабілізуючий, і дестабілізуючий фактор. З одного боку, тепер Свобода набуде формату непарламентської опозиції, яка буде з часом радикалізуватися. З іншого – це плюс для України з пропагандистської точки зору. Якщо згадати, як часто сюжети про Свободу з’являлися на російському ТВ, пригадати їх роль у провокації з мовним законом в лютому 2014 року, жахливий інцидент з телеканалом УТ-1 якраз в день путінської «Кримської» промови, можна назвати їх головними трендмейкерами кремлівської пропаганди в Верховній Раді. Тепер російському ТВ доведеться шукати собі нових героїв. Крім того, і Свобода, і КПУ називають себе єдиними ідеологічними партіями. Це не зовсім так: обидві партії - єдині серед помітних українських політичних сил носії квазі-тоталітарної ідеології зразка середини XX століття. Після Революції Гідності архаїчність подібного ідеологічного дискурсу, здається, стала очевидною для всіх.

Треба згадати і про Самопоміч. Вона отримала високий результат, попри не найкращу рекламну кампанію, за рахунок запиту на нові обличчя. Це два тренди виборів-2014: голосують за політичну силу, яка ще не була при владі, і яка позиціонує свою команду як професіоналів. Самопоміч ідеально втрапляла в ці рамки. Вона може отримати у цьому парламенті золоту акцію. Якщо  Самопоміч зможе показати себе не черговою олігархічною партією, а саме реформаторською – як позиціонують себе її перші особи – Ганна Гопко, Семен Семенченко, Єгор Соболєв – у неї є шанс стати запобіжником, що не дасть новій Раді скотитися до чергового олігархічного клубу та переділу активів.

Слід також зазначити про суто львівську суперечку між Свободою та Садовим, яка вирішилась на загальноукраїнському рівні. Свобода лишилася поза Верховною Радою (за виключенням мажоритарщиків), Самопоміч та Садовий — переживають свій тріумф. У мене склалося враження, що основу коаліції складуть Блок Порошенка, Народний Фронт та Самопоміч. Можливо, до них також приєднаються Ляшко і БЮТ, але приєднаються ситуативно.

Всі ці демократичні сили так чи інакше позиціонують себе носіями радикальних реформ. Необхідні для цього люди є в усіх партіях-членах демократичного табору: активісти, комбати, які не боялися за своє життя і усе поставили на кон заради України. Вони отримали величезний кредит довіри, і тепер мають не дати решті, серед якої є ті, кого обрали за домовленостями чи грошима, повернутися до старих схем розпилу країни.

Головне, щоб не повторилася ситуація 2005 року, коли шанс, який мала Україна на майбутнє та неолігархічну, нефеодальну економіку, було втрачено і злито. Це називається «ентропія» — розсіювання енергії. Потрібно зробити усе, щоб зараз не відбулася ентропія влади та країни в цілому. Адже ми знаходимося у ситуації, коли майбутнє Україна матиме лише в тому випадку, якщо зможе провести усі необхідні реформи та зробити повноцінну модернізацію. Тому або модернізація, або смерть. Найменша похибка сьогодні може призвести до того, що Україна просто перестане існувати.

Завдяки відвертості колишнього голови МЗС Польщі ми вже знаємо, що Путін вже пропонував їм поділити Україну. Нібито  аналогічні пропозиції отримувала і Угорщина. Путін мріє про новий Радянський союз – від Житомиру до північних морів, тому помилки зараз неприпустимі. І, що найгірше, можна зробити висновок, що Кремль почав готуватись до повноцінної війни — Третьої світової. Дай Бог, щоб я помилявся.