16 вересня 2000 року – дата знакова для України і вона очевидно не зітреться з пам'яті людей тому, що від цієї дати починаються важливі зміни в сучасній історії України.  Зник журналіст Георгій Гонгадзе, а через два місяці - 28 листопада - я виступив на сесії Верховної Ради і сказав про те, що до його зникнення безпосередньо причетна влада: президент Кучма і ті, хто були присутні в його кабінеті. Згодом стало відомо, що Георгій убитий.

Станом на зараз, уже багато з тих, хто так чи інакше був причетний до цієї справи, притягнутий до відповідальності. Але сьогодні годилося б поставити усі юридичні крапки над «і». Треба відповісти на питання: «Хто був замовником цього вбивства? Хто був організатором цього злочину?». Однак, влада, передаючи як естафету цю справу із однієї структури в іншу, від одного складу вищої влади до іншого складу, намагається якимось чином виправдати себе, очистити, так би мовити, мундир. Але нічого з цього не вдається.

Ті, хто вважають, що це незавершена справа з політичної точки зору, що вона не досягла своєї мети, не забезпечила тих перемін які повинні були відбутися, то ці люди, на мою думку, не зовсім точні у своїх міркуваннях. Насправді відбулися колосальні зміни, які полягають в тому, що людям відкриті очі на реальні справи влади. Записи Мельниченка, які муляють сьогодні Кучмі і тим, хто причетний до інших зловживань, відверто говорять про те, що у владі бувають люди недостойні, не гідні своїх посад, і що цими людьми керують дрібні меркантильні інтереси: злостивість, хабарництво, жадоба збагачення і т. д. І що ці люди не займатися загальноважливими справами, тими проблемами, які сьогодні не дають можливості вмонтувати Україну в світовий простір.

Я гадаю, що в цьому сенсі жертва Гонгадзе - власне життя - принесена ним в боротьбі з таким ставленням влади до інтересів держави, не марна. Хоч прикро, просто по-людськи шкода, що молодий, талановитий журналіст пішов із життя, та ще й за таких обставин, які влада сьогодні намагається приховати.

Ми багато разів бачили демонстрацію спроб влади, чи Генеральної прокуратури зокрема, продовжити розгляд проти колишнього президента Кучми. І ми бачили, як суди, порушуючи законодавство, цю справу закривали, а прокуратура ніби знову ініціює розгляд  у наступній інстанції. Але я переконаний, що тут йде мова просто про байдужість влади до цієї справи загалом. Байдужість тому, що ця справа вже настільки очевидна, настільки зрозуміла всім людям, що продовжувати  таку гру далі  владі вже принизливо, соромно як перед людьми, так і перед усім світом. Чому це терпить нинішній президент і інші вершники у владі я збагнути не можу. Це справжня ганьба. Адже уся суть справи про вбивства Георгія Гонгадзе є абсолютно зрозумілою і не викликає ні в кого ніяких міркувань зворотного змісту.

Якщо ж іти за логікою суду, який відкидає сьогодні можливість персональної відповідальності колишнього президента Кучми, то у мене виникає кілька зустрічних запитань: «Чому застрелили Юрія Кравченка?, Чому сидять у тюрмі причетні до справи Гонгадзе міліціонери, Чому сидить Пукач і чому утаємничують його свідчення?».

Це речі, які вже не можна приховати від людей. І вихід, на мій погляд, корисний для України, для її перспективи, тільки один – назвати нарешті речі своїми іменами і поставити у цій справі юридичну крапку. Я маю на увазі, що перед судом повинен відповісти особисто Кучма і ті, хто вкладав йому в вуха інформацію, хто приймав рішення про вбивство, хто перевозив останки тіла Гонгадзе у Таращу.