За останній рік у Європі відбулося одразу два референдуми про територіальний устрій незалежних держав. Перший – шотландський – показав, що імперії, в сенсі Британській, а не в сенсі тюрми народів, – бути. Другий – каталонський (оглядовий) показав, що в майбутньому кордони на Піренейському півострові можуть дещо змінитися.

Фото: В Шотландии в четверг, 18 сентября, проходит референдум по вопросу о независимости

Найголовніше, що і в Шотландії, і в Іспанії все проходило цивільно і з дотриманням демократичних стандартів. В першому випадку результат показав, що настрої шотландців жити окремо дещо перебільшені. В другому – підтвердив те, про що давно говорять каталонці.

Дивлячись на це, я не розумію, що заважає нам ініціювати референдум на Донбасі. Говорю про це з квітня – ну якщо вся країна уже не може спокійно сприймати поведінку мешканців Донбасу, а вони, в свою чергу, втомилися від нас, то давайте вирішувати питання. Бо військовими діями нам не вдасться встановити мир і відновити суверенність державних кордонів.

І не треба боятися референдуму. Якщо ненависть жителів Донбасу до України – видумка російської пропаганди – це буде видно на референдумі. Якщо на Донбасі є критична маса проукраїнськи налаштованих громадян, але вони залякані – ми побачимо їхню позицію на референдумі.

Тобто, у нас є два варіанти – молдовсько-придністровський, за якого ми живемо в постійній напрузі і робимо вигляд, що Донбас – наш. Або британо-шотландський, за якого ми питаємо у людей, з ким вони хочуть жити. Якщо з нами – то будьте добрі за нашими правилами. Якщо самі – вас ніхто не тримає.

Скептики скажуть, що ми втрачаємо територію і якщо дамо слабинку – Путін піде далі. Щодо першого – територія була цінністю в середньовіччі, бо потрібно було багато земель для випасання худоби. Зараз для держави цінність – населення, виживання нації, її добробут і високі технології. Щодо другого: якби Путін за схемою «ДНР» і «ЛНР» міг піти далі – ми б уже мали «Новоросію». Вірніше, він спробував піти в Одесу, в Дніпропетровськ, в Миколаїв.

В результаті, отримав поразку і закріпився лише там, де є підтримка населення, де люди вірять у «київську хунту» і «русскій мір». Тому, в Україні далі ніж Путін пішов гібридною війною, він уже не піде.

Але, референдум на Донбасі якщо і проводити, то за наступних умов:

1. У два етапи протягом року;

2. Лише під егідою ООН – без «зелених чоловічків», овочів і сербських «спостерігачів» Путіна.

За таких умов ми матимемо можливість поставити крапку в цій історії і рухатися далі. А можемо – отримати вічну війну, постійні проблеми, і при цьому продовжувати годувати людей правим популізмом середньовічної епохи.

Особисто я – за референдум, хоч і розумію, що як політик говорю не популярну річ. Але, якщо ми, як народ і як країна, хочемо нарешті отримати шанс на достойне життя, потрібно йти шляхом референдуму.