«Я — українець, а не росіянин», — заявив Джек Паланс на фестивалі російських фільмів у Голлівуді та відмовився від звання «народний артист Росії» у квітні 2004 під час тижня «Російських ночей» у Лос-Анджелесі (Програма профінансована міністерством культури Росії і пройшла під патронатом президента Росії Владіміра Путіна.) Це був протест проти українофобського російського кінофільму «72 метри» (знятого теж українцем за походженням В. Хотиненком).

10 листопада 2006, у Монтесіто (Каліфорнія) упокоївся 87-річний син емігрантів Володимир Палагню́к, американський кіноактор українського походження Джек Пала́нс (англ. Jack Palance). 
Біографія Джека Паланса незвична: вугільна шахта, професійний бокс. Володимир Палагнюк мав спортивне псевдо Джек Браззо; побив рекорд за кількістю безперервних перемог, більшість із яких завершувалася нокаутом. З початком Другої світової війни Джек завершив боксерську кар'єру і пішов на службу до військово-повітряних сил США. Під час одного з навчальних польотів на бомбардувальнику В-24 його літак несподівано загорівся. Джекові вдалося вистрибнути з парашутом з охопленої полум'ям машини, але обличчя вогонь спотворив до невпізнанності. Довелося довго лікуватися, пройти через пластичні операції й пересадки шкіри. Шрами на його обличчі, які, втім, додавали його героям мужності, залишилися назавжди. Джек Паланс здобув блискучу освіту: закінчив факультет акторського мистецтва в Стенфордському університеті, одному з найпрестижніших у США.

Джек Паланс єдиний українець - лауреат премії «Оскар» («найкращий актор другого плану», фільм «Міські піжони», 1991; номінація «найкращий актор другого плану», фільми «Раптовий страх», 1952 і «Шейн» (1953)). Під час процедури нагородження Джек приголомшив аудиторію віджиманням на одній руці і викликав бурхливі оплески присутніх своїми атлетичним здібностями в 72-річному віці.

Джек знав українську мову, історію, любив співати рідні пісні. Мрією його життя була роль Тараса Бульби.