Сьогодні в Україні зареєстровано більше 200 політичних партій. На слуху ж – не більше десятка, які від виборів до виборів змінюють свою назву чи першу десятку партійців. Саме обличчями та гучними лозунгами вони і відрізняються. На жаль, за 23 роки існування українського політикуму партії не стали формуватися за ідеологічним принципом.

Політична культура кожної нації формується не одне століття. І оцінити її можна, поглянувши на політичні партії тієї чи іншої країни. Так, у Великобританії ще у 17 столітті сформувалися дві найпотужніші партії – вігі (ліберали) і торі (консерватори). В США вже півтора століття керують демократи та республіканці. В Україні ж процес формування політичних партій почався лише в 20 столітті. Соціалістичні партії спиралися на робітників і селян, ліберальні – на інтелігенцію, консерваторські – на заможні верстви населення. Але як почався партогенез, так він швидко і закінчився. В країні могла існувати лише одна партія – комуністична.

І хоч з набуттям незалежності в Україні з’явилася змога формувати партії за ідеологічним принципом, широкої популярності це не набуло. Точніше партії називалися соціалістичними, християнсько-демократичними чи ліберальними, але їхня політика не співпадала з назвою. І з 1991 року українці звикли голосувати за лідерів, а не за політичні програми.

Так сталося і цього разу. На позачергових виборах до Верховної Ради не пройшла жодна ідеологічна партія. На жаль, українці знов обирали за принципом – ця партія за промислові регіони, а ця за мир, ця ж за проєвропейського прем’єра, а ця за національну ідею… По суті люди голосували за «партію миру» чи за «партію війни». І цей принцип не має стати основою для чергового поділу країни, як це раніше робили за мовною ознакою чи географічною приналежністю.

Попит на ідеологічні партії вже давно є. Наприклад, досвід останніх років показує, що в Україні популярні ліві ідеї. Думаю, що після того, як до Парламенту не потрапили комуністи, їхнє місце на наступних виборах можуть зайняти соціал-демократи. Також після Революції гідності країна побачила і масу прихильників правих сил, зокрема «Правого сектору». ВО «Свобода» хоч і не пройшла до Парламенту, але зайняла сьоме місце за результатами голосування.

Але на моє тверде переконання, як би партія не називалася, вона має служити простим людям. Аби пенсія не була 1100 гривень, аби продажні судді не садили за грати невинних, аби молодь могла знайти роботу, безробіття не зростало, за зарплату можна було купити все необхідне… В країні має бути Партія простих людей. І думаю, що сьогоднішні реалії сприятимуть її формуванню.