Невдовзі запрацює нове скликання Верховної Ради. Не вщухають суперечки – чи зможуть козак Гаврилюк, Семен Семенченко або Злата Огнєвіч створити гарні закони.

Ви все ще думаєте, що нові закони – це головна запорука змін?

Пригадайте події 21 лютого цього року. Тисячі людей на Майдані сповнені скорботою, дзвенить у вухах пісня «Пливе кача», нація схиляє голови перед своїми героями. А хтось тим часом на хвилі народного спротиву та життєвої вдачі прийшов до влади. Розуміючи, що утримати цю владу у такі часи можливо лише за згоди протестуючих людей, депутати без зволікань ухвалюють цього ж таки 21 лютого Закон «Про державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей».

Закон передбачає виплату кожній сім’ї Героя Небесної Сотні одного мільйона гривень, а всім, хто отримав тілесні ушкодження під час масових акцій громадського протесту – від двохсот до семисот тисяч гривень.

Чи не найперша вимога Майдану виконана. Тож, новоспечена влада виграла час, ще тиждень-другий громадяни будуть лояльні до неї. А тим часом влада доклала усіх зусиль, аби протестні настрої почали згасати та перестали становити загрозу вже для неї самої.

Через відомих та поважних на Майдані людей у влади вийшло взяти народні настрої під контроль і вже за два тижні після ухвалення цього закону, 5 березня, Кабінет міністрів зняв з розгляду питання про план дій щодо його виконання.

Закон по сьогоднішній день чинний. Кабінет міністрів продовжує його ігнорувати. Сім’ї загиблих Героїв Небесної Сотні та поранені герої так і не отримали бодай якоїсь допомоги від держави.

Ви тепер розумієте, чого варті наші закони? Закони не варті нічого, якщо їх ніхто не виконує.