Всі тези про те, що "Путіну потрібен сухопутний шлях до Криму" або "Путіну потрібен порт Маріуполь" - це раціоналізація в звичних категоріях індустріального суспільства і традиційної війни дій, що виходять за межі цієї раціональності. До речі, Росії вигідна подібна раціоналізація.

В першу чергу, вигідна в спілкуванні з власними громадянами. Ось ти посилаєш на забій солдатів. За що? Ну має ж бути якесь пояснення. Навіщо все це потрібно? Що це акт тривалої геополітичної гри, що потрібно зайняти більше позицій, щоб обмінювати їх на вплив? Підуть в бій за таке? Навряд чи. Тому дістаємо словесні конструкції позаминулого століття, припудрюєм їх злегка - і ось, ми воюємо "за коридор".

Ніякі коридори і порти Росії не потрібні. Всі проблеми з українською владою вирішуються і вирішувалися просто. За гроші. І якщо в Криму чогось не вистачає, то це результат роздовбайства кримських гоблінів і свідомої політики з насадження ненависті до України в цьому анклаві. І на поромах стоять орди російських баранів не тому, що є потреба там стояти, а тому що їх туди зігнала безжальна російська пропаганда.

У Росії є один стратегічний об'єкт - труба. Все інше - деталі. Росії не потрібні коридори. Їй потрібна війна як процес. Як фактор існування, бо в мирний час цей величезний атавізм історії починає розкладатися і гнити. Але звичайні людці, плебс, на який зверхньо дивиться черговий кремлівський царьок, не здатні зрозуміти всю широту задуму. Вони, звичайно, проти війни не заперечують, але самі воювати хочуть не сильно, а хочуть смачно їсти і солодко спати. Для них припадає вигадувати легенди про "коридори", фашистів і хоробрих ополченців.

А Росія просто задовольняє свою потребу - воювати, знищувати і розширюватися. Раціоналізація цього інстинкту - історії про "коридорах".