На Марші Гідності постійно ловив себе на думці, як це все нагадує минулий рік. Ті ж бойові побратими поруч, той же звук дзвонів Михайлівського золотоверхого собору, ті ж сонячні прапори Самооборони Майдану, ті ж вулиці, те ж багатотисячне «Слава Україні!».

Та багато чого було вже зовсім інше, про що ми могли тільки мріяти рік тому, коли першими вийшли під стелу на Майдані Незалежності: багатометровий жовто-синій стяг на будинку СБУ, можливість не ховати власні обличчя за балаклавами, непотрібність щитів та палиць, багато національної та європейської символіки просто на людях. Країна почала мінятися.

Так, ці зміни даються нам дуже дорогою ціною. Я не побачив поруч сотника 8-ї сотні Олега Міхнюка та 17-ї Сергій Подгорного, не побачив багатьох побратимів, які пішли воювати в добровольчі батальйони. Їх ціна за ці зміни незрівняно висока, але ми мусимо зробити все, щоб цінності, які вони відстоювали зі зброєю в руках перемогли.

Тому ми пом’янули побратимів з Небесної Сотні та Героїв АТО і на Михайлівській, і на Інститутській, і на Кріпосному провулку і в Маріїнці. Тому ми на Грушевського знову дали обіцянку відстояти цінності Революції Гідності і попередили владу – ми за вами дивимося.

Виконуйте те, що обіцяли на Майдані. Не забувайте, як дорого коштує кожна помилка у війні з путінською агресією. Я знаю - ми переможемо, бо відповідальні не лише перед живими, а й перед мертвими героями та перед майбутніми поколіннями борців та будівничих нової України. То ж «Стоїмо!».

Слава Україні!