Ймовірно, багато хто з православних, можливо навіть священників за кілька секунд перед тим, як у підвалі бувшого інституту шляхетних дівчаток отримати в потилицю кулю з ТК (маленького «генеральського» пістолетика калібром 6.35 мм., яким користувалися при розстрілах, щоб череп не тріскав і не бруднив мізками підлогу і стіни), відчували себе не стільки мучениками, скільки нездарами.

Гадаю, вони запитували себе: чому я не записався до армії УНР у 1918-му, або у банду в двадцятому? Адже фінам, полякам, прибалтам вдалося відбитися. Отже, могли відбитися й ми.

І це проблема двох способів праведності. Найлегше пояснити прикладом. Більшість волонтерів жертвують своїм часом і грошима, аби хоч трохи допомогти. І це перший спосіб праведності. Але є й ті, хто прагне не тільки до самопожертви, але й до вирішення проблеми, тобто практикують другий тип праведності. Вони кажуть: ми доб‘ємося того, щоб цій конкретній дитині було зібрано 200 тисяч євро на пересадку кісткового мозку закордоном. І добиваються.

Вони кажуть: ми доб‘ємося, щоб в нашій лікарні всім вистачило ліків і реактивів, скільки б мільйонів це не коштувало. І добиваються.

Вони кажуть: ми забезпечимо цей батальйон тепловізорами і забезпечують. 

Уявіть, що ви живете через стінку з маніяком-педофілом, який щовечора ґвалтує свою маленьку дитину.

В якості праведника «першого способу», ви вдень, коли маніяк уходить на роботу до обласного управління освіти, намагаєтеся хоч трохи втішити дитину, допомогти їй, підтримати її. І це добре. В якості праведника «другого способу», ви спробуєте вирішити проблему – вдарите педофіла молотком по голові.

Страшні випробовування, які церква і людство перетерпіли у ХХ ст. вчать тому, що праведності першого способу недостатньо, не лише тому, що її мало.

Образ праведника, який стійко виносить удари долі, не піддається спокусам й допомагає ближнім, не те щоб застарів (він ніколи не застаріє), але вже є недостатнім.

Нам знову потрібен праведник, ціла Церква праведників, яка нападає на сатану. Такі бували в минулому, а нині вони потрібні більше, ніж коли б те не було.

Церква не може більше сидіти й чекати, коли прийдуть чергові більшовики, москалі чи політкоректні сатаністи, щоб остаточно знищити її чи замінити віртуальною імітацією.

Її місце або при кермі, або в тюрмі. Або в підпіллі, або над владою.