Кілька місяців тому автор цих слів разом з групою молодих вчених з різних міст України мав можливість здійснити навчальну поїздку до норвезької столиці, міста Осло. Поїздка була організована в рамках програми «Молодь змінить Україну» Благодійного Фонду Богдана Гаврилишина, основна мета якої – створення критичної маси молодих людей, які є рушієм змін і можуть здійснити трансформацію України.

Питанням співпраці Норвегії та ЄС були присвячені наші візити до Представництва Європейського Союзу у Норвегії, а також до молодіжної організації «Молодь проти ЄС».

Для початку – кілька фактів про Норвегію. Ця північноєвропейська країна є однією із найрозвиненіших держав Європи та світу, країна з неоціненним досвідом боротьби з корупцією, самоврядування та енергетичної політики, а економіка є вдалим прикладом синтезу вільного ринку і державного регулювання.

Норвегія посідає 1 місце у світі за Індексом розвитку людського потенціалу ООН та за Індексом демократії, стабільно входить до першої десятки країн за показниками ВВП на душу населення, Індексом сприйняття корупції, Індексом легкості ведення бізнесу та за коефіцієнтом Джині (тобто, соціальна рівність, висока рівномірність розподілу доходів).

ВВП на душу населення (тис. дол. США, за паритетом купівельної спроможності, 2011)

Червоним кольором виділені показники Норвегії у порівнянні з іншими розвиненими країнами – враховуючи доходи від нафтової промисловості та без них.

Перед багатьма дослідниками постає закономірне запитання, чому ця північноєвропейська держава не є членом Європейського Союзу, потужного економічного та політичного блоку, який об’єднує переважну більшість розвинених держав континенту?..

В українському суспільстві членство у Європейському Союзі сприймається практично як основна стратегічна мета політичного, економічного та соціального розвитку. Відмова від європейської інтеграції та європейських цінностей була поштовхом та однією із основних причин Євромайдану та Революції Гідності, які відбулися у нашій державі в листопаді 2013 – лютому 2014 року.

Слід визнати, що у суспільній свідомості проведення реформ, економічна і політична інтеграція та делегування повноважень органам ЄС у Брюсселі сприймається як засіб вирішення внутрішніх та зовнішніх проблем (корупції, бідності, поганої інфраструктури, російської агресії).

Однак насправді членство у ЄС не панацея, і теж тягне за собою серйозні виклики і додатковий тягар відповідальності, який не всі країни Європи погодились на себе брати. Зокрема, це чотири країни об’єднання EFTA, найрозвиненішою з яких є Норвегія.

Для початку – статистика.

У 1972 та 1994 роках у Норвегії відбулися референдуми про приєднання країни до ЄС, на яких були отримані негативні результати (відповідно 53,5% та 52,2%).

Бйорн О. Опсал, керівник молодіжної організації «Молодь проти ЄС», привів дані опитувань, за якими сьогодні на референдумі проти приєднання до Євросоюзу проголосували би близько 70% норвежців.

Особливо настрої проти ЄС посилилися після Лісабонської угоди 2007 року («євроконституція», наддержавні органи…) та кризи у Єврозоні 2008 року.

В офісі молодіжної організації «Молодь проти ЄС»

Основа економічної співпраці Норвегії та ЄС на сьогодні – це Європейська угода про зону вільної торгівлі (т.зв. ЕЕА), укладена у 1994 році, яка включила вільний рух товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Винятки із даної угоди можна водночас назвати і основними причинами, через які Норвегія не здійснює подальшу інтеграцію до ЄС:

• Спільна аграрна політика та рибальство (ЄС встановлює квоти, які обмежують виробництво сільськогосподарської продукції для стабільності цін і прибутків фермерів. Це буде суттєвим ударом по сільському господарству і рибальству Норвегії, які є чутливими секторами економіки: рибальство – друга за значущістю галузь економіки, а с/г – чутливий сектор через клімат, і через продовольчу безпеку).

• Спільна торговельна політика, пряме та непряме оподаткування, митний союз (встановлення спільних мит на зовнішніх кордонах об’єднання).

• Спільна зовнішня політика та політика безпеки (Норвегія – впливовий гравець у міжнародній політиці, контактує і виступає посередником у переговорах з режимами, на які накладені санкції з боку ЄС. Втрата права на самостійну зовнішню політику – суттєвий мінус).

• Юстиція та внутрішні справи (наднаціональні європейські органи. Часткова втрата політичного суверенітету та підпорядкування Єврокомісії).

• Економічний та монетарний союз (спільна валютна та монетарна політика ЄС).

• Високий рівень безробіття у ЄС (показник у 8-11% відлякує норвезьке суспільство, де безробіття на рівні 3%).

• Продаж природного газу (проведення директиви газового ринку і встановлення у межах ЄС вільної конкуренції для споживачів природного газу призведе до зниження цін на норвезький експорт газу в межах об’єднання).

Однак, як зазначив Бйорн Опсал, питання членства у ЄС – це економічні і політичні особливості, але – не геополітичні.

Якби Норвегія була на місці України, і на порядку денному стояло б геополітичне питання – об’єднуватись з ЄС або із Росією, то «певна річ, що Норвегія приєдналася б до ЄС». Однак країна перебуває у зовсім інших умовах, і саме тому уряд Норвегії намагається зберегти політичну незалежність, і максимізувати економічні вигоди без втрат для чутливих секторів економіки.

За приблизними підрахунками, озвученими першим радником Представництва ЄС у Норвегії Мартіном Л. Скілвом, Норвегія в рамках угоди ЕЕА на ¾ імплементувала норми Європейського Союзу (тобто фактично, є членом ЄС на ¾).

Так, з 1994 року Норвегія – повноправний учасник Спільного європейського ринку (угода ЕЕА), з 2001 – Шенгенської угоди. Країна бере участь у багатьох програмах і проектах ЄС, зокрема, у сфері науки та досліджень. Європейська освітня програма «Еразмус» поширюється і на норвезьких студентів.

В офісі Представництва Європейського Союзу у Норвегії

Пан Скілв також припустив, що якби уряд Норвегії подав заявку на вступ до ЄС, то Єврокомісія би задовольнила таке прохання, адже географічно, політично та економічно Норвегія не тільки відповідає всім базовим вимогам та стандартам ЄС, а більше того, суттєво їх випереджає як в економічній сфері, так і за рівнем розвитку демократичних інститутів.

Але на сьогодні на порядку денному норвезького політичного та економічного життя не стоїть вступ до ЄС. Як стверджує Мартін Скілв, основна місія Представництва ЄС у Норвегії – «партнерство, а не інтеграція».

Водночас, шлях для ЄС інших країн, зокрема, південно- та східноєвропейських (і України) – це «шлях реформ». Якщо вони декларують прагнення приєднатись до Євросоюзу, вони повинні реформувати демократичні інститути, досягти рівня економічної стабільності та економічного розвитку, європейських стандартів безпеки та добробуту.

ВВП на душу населення у країнах ЄС та EFTA (2011).

За базу обчислень, 100%, взятий середній показник по ЄС

Висновок: досвід для України

Вступ до ЄС сам по собі не повинен бути кінцевою стратегічною метою всієї держави. Такою метою повинен бути рівень життя, рівень безпеки, рівень соціально-економічного розвитку, відсутність корупції – тобто, соціальна та справедлива держава. ЄС не побудує країну за нас, він може служити орієнтиром для проведення реформ. Тобто, у Норвегії ЄС сприймається не як геополітичний оазис миру і добробуту (як для України), але як міжнародна організація, з якою здійснюється співпраця та об’єднання інтересів у тих окремих секторах, у яких це вигідно для норвезької економіки та політичної сфери.

Відтак, ми самі повинні побудувати Європу в Україні, досягти стабільної, безпечної, некорумпованої та успішної економіки. Уряду треба змінити бачення проведення реформування – не як точкової зміни окремих сфер, а як комплексної зміни. Треба переглянути дотаційну політику, переглянути підхід до соціальної політики, науки, до розвитку секторів економіки, до сфери послуг.

Досягнувши високих, або принаймні вищих соціально-економічних стандартів, можна буде вести переговори з ЄС та з іншими партнерами на рівних, паритетних засадах.