Прокидаюся вранці. А дай-но, думаю, напишу шось про нашого гетьмана, так би мовити, гаранта козацьких вольностей і свобод. А потім виглянув у вікно, подивився, як то воно на світі Божому гарно, і вирішив: на хера?

От на хера, любий мій український народе, в бублику дірка?

От не було б цієї дірки - був би пряник! А так - що ж?

Зате подивіться який у нас гетьман! Він і не бублик, він і не пряник. Правда? Ви ж старались! Шоб бистро, шоб не застукали на гарячому, шоб, так сказать, в один тур.

І як воно вам? Солодка цукерка, яку вам в рот поклали?

Шо? Зовсім не смачна? Це навіть зовсім не цукерка?! Ай-яй-яй, кляті олігархи. Знову намахали. Знову замість цукерки шось інше в рот поклали.

Ні-ні. Ви тільки не випльовуйте. Не можна випльовувати. Це спрацює на руку Москви, якщо ви виплюнете з рота це гімно!

А ви уявіть собі, шо це іриска, чи шо там кому більше до вподоби. І цямкайте, цямкайте, щоб пломби із зубів повилазили.

Скільки треба цямкати? Гадаю, років зо п’ять.

А як ви хотіли? Дурість – перший смертний гріх.