Рік тому у цей час почався перший штурм Майдану. 

У це важко було повірити - здавалось, що власні очі брешуть, що це не може бути, що це не зі мною... Я, як вкопана, стояла на сцені і 10 годин підряд повторювала: "Беркут, тут мирні люди. Не чіпайте мирних людей. МИР І СПОКІЙ, МИР І СПОКІЙ, МИР І СПОКІЙ".

Чому я говорила саме ці слова, я не знаю. 

Просила дівчат і жінок покинути Майдан, але вони навіть не збирались це робити. Казали, що поки ми на Майдані наші чоловіки будуть витриваліші. 

За 3 години встав весь Київ.

Я ніколи цього не забуду. Це були хвилини гордості за всіх людей! 

На першій барикаді на Інститутській наші здогадались на передодні налити води і зробити "ковзанку". Таким чином Беркут не міг пересуватись, хоч і пускав безліч сльозогінного газу.

Мені принесли залізний гачок, яким висмикували людей з натовпу.

Сьогодні все це як уві сні... ніби це не зі мною було. 

Сьогодні я згадую ту ніч і розумію: слова ті все ще залишаються актуальними...

МИР І СПОКІЙ, МИР І СПОКІЙ, МИР І СПОКІЙ!