Якщо в п’єсі на стіні висить рушниця, то в третій дії вона неодмінно має вистрелити. Якщо Путін мало не щодня вводить у Донбас живу силу і техніку, то рано чи пізно він її застосує.

З першого січня 2015 року має запрацювати Євразійський союз. Звісно, що тепер без України. Це великий удар по Путіну. Схоже, ще більший, ніж санкції США та Європи, бо тут ідеться не про економіку, а про престиж та імідж. Щура загнали в кут не лише фізично, а й морально.

Марно очікувати, що Путін проігнорує інстинкти звіра. Він мусить відволікти увагу від невдалого (та ще й на тлі розходжень з Лукашенком!) початку роботи Євразійського союзу. Звісно, крайньою буде Україна, і можна лише здогадуватися, на які кроки ще до нового року може піти Путін.

Стає все більше очевидним, що мирна дипломатія Порошенка терпить крах. Не можна мирними переговорами, дипломатичними хитрощами закінчити війну з Росією. Нині там процвітає епоха Гітлера, вибачте, Сталіна. Це, перш за все, повинен зрозуміти цивілізований світ, бо власними зусиллями Україні не під силу здолати монстра.

Заради свого дітища – Євразійського союзу, який мав, можливо, стати підсумком життя, - Путін готовий піти на все.

Принесення України в жертву – лише квіточки порівняно з тими європейськими та американськими ягідками, які ми ще зможемо побачити в цьому житті. Логіку Путіна зрозуміти неможливо у зв’язку з відсутністю будь-якої логіки, тим більше з точки зору цивілізованої людини.

Поки експерти й політологи сперечаються про дату весняного наступу Путіна, мало хто враховує критичні дні до настання 2015 року. Щодня Путін втрачатиме свій авторитет усередині Росії. Він це прекрасно розуміє. Лише війна приносить йому бажані електоральні дивіденди.

Українська влада, звісно, розуміє всі ці ризики, але назовні й виду не подає. Ніби ми живемо в мирі й спокої, і Верховна Рада України може дозволити собі і трибуну блокувати, і за місце в комітетах боротись, і не поспішати закони приймати – замість того, аби зосередити всі свої зусилля на війну з ворогом.

“Європейська Україна” – це, звичайно, добре, але щоб зробити незворотнім шлях до Європи, треба покінчити із зазіханнями азійського ведмедя. На теоретичному рівні це всі теж розуміють, а ось практичних кроків – обмаль. Це як Конституція України: все записано гарно – а механізмів виконання тієї чи іншої статті на законодавчому рівні нема.

У Путіна швидше можуть здати нерви, ніж про це думають Сполучені Штати Америки та Європа. Безсонні ночі, страх перед двірцевим переворотом, тотальна недовіра до, здавалось би, вірних соратників, які у важку годину захищатимуть власну шкуру, боязнь Березової революції в Росії, інші фобії зможуть штовхнути Путіна до непередбачуваних кроків.

Повторюю, перш за все це може відбитись на Україні. Я також упевнений, що українська влада це знає і розуміє. Але я не впевнений, що вона зможе захистити мільйони співвітчизників. І ось ця невпевненість є чи не вирішальним фактором ризику настання для України критичних днів.