Київська фортеця - історико-архітектурна пам'ятка, що знаходиться на території Головного військового клінічного госпіталю м. Києва. Музей створено в 1927 році, він є єдиною в Україні пам'яткою фортифікаційної споруди XVIII–XIX ст. та однією з найбільших у світі кам'яно-земляною фортецею, яка збереглася до наших днів.

Величезні земляні укріплення, кам'яні башти і капоніри є об'єктами екскурсійного показу. Частина з них музеєфікована.

Київська фортеця є комплексом оборонних споруд Києва, який формувався протягом 15-ти століть. До складу Київської фортеці входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 року, завод «Арсенал» і багато інших об'єктів: валів та оборонних мурів Києва.

Історія фортифікації Києва почалась наприкінці V - поч. VI ст. з городища на Старокиївській горі. Тоді воно було укріплене земляними валами., ровами та частоколами. Але зі здобуттям Києвом слави столиці Київської Русі створено велику систему укріплень міста. Кожна частина міста мала свою оборонну систему. На жаль, після нищівної поразки від хана Батия 1240 р. фортифікаційні укріплення занепали. Новий етап починається вже в період польсько-литовського владарювання — зводиться фортеця-замок на горі Хоревиця на Подолі (Литовський замок).

Вже перебуваючи під владою Російської держави, на території Києва були збудовані фортечні укріплення від Хрещатика до Печерська — власне останнє укріплення було розбудоване. Цих заходів вжили з метою запобіганню ризику проникнення ворога через територію тодішньої України до Росії. В 1679 р. козацькі війська під керівництвом гетьмана Самойловича протягом останніх років XVII ст. об'єднують старокиївські та печерські укріплення — утворюється одна величезна фортеця. На початку XVIII ст. Печерська цитадель вже була повністю розбудована.

Наступний період розбудови оборонних споруд Києва визначається будівництвом Печерської цитаделі під проводом гетьмана Івана Мазепи за наказом Петра I. Спорудження відбувалось за системою французького інженера Вобана. Напередодні Вітчизняної війни 1812 р. За проектом військового інженера Оппермана споруджується земляне Звіринецьке укріплення, що поєднується з Печерською цитаделлю. Масштабні реконструкції проводяться за правління царя Миколи I, який затвердив план розширення фортеці. На початок 60-х рр. XIX ст. вона складалася з таких частин: ядро — цитадель, два самостійних укріплення (Васильківське і Госпітальне), доповнені оборонними казармами і вежами.

Після цього перепланування планувалось також залишити території поблизу фортеці лише для військових цілей, а мешканців цього району переселити. Цю ідею зустріли опором і вирішено було збудувати замість цього декілька укріплених фортів. Один з них був збудований на Лисій горі для захисту відступів до залізничного мосту. З часом фортеця перетворюється на таку, яка використовується під склад.

Фортеця використовувалась не лише як оборонна споруда — тут ще з XVII ст. були місця для ув'язнення людей. З цією метою використовували так званий Косий капонір — це напівпідземна споруда з товстими стінами з цеглини і каміння. Він розташований під кутом до земляного валу фортеці — звідси назва. Косий капонір спочатку використовувався для зберігання зброї і артилерійських запасів, а вже пізніше як політична в'язниця. Тут утримувалися організатори та учасники гайдамацького руху, полонені, кріпаки-втікачі та ін. Пізніше тут ув'язнювали декабристів та учасників інших визвольних змагань.

Зараз «Київська фортеця» є музеєм і охороняється державою, але велика частина її споруд знаходять під загрозою руйнації. Цьому «сприяють» нові будівництва поблизу, а також те, що деякі з приміщень зайняті виробництвами — наприклад, склад Київської взуттєвої фабрики (Васильківська брама).

Найдавнішою пам'яткою середньовічного типу є оборонні мури з вежами навколо Верхньої лаври (кін. XVII ст.). До новітніх фортифікаційних систем належать земляні бастіонні укріплення цитаделі, тенальне Васильківське укріплення, полігональне Госпітальне укріплення.

Численні оборонні казарми на Печерську втілюють особливості російської фортифікаційної школи, яка, на думку деяких фахівців, на поч. XIX ст. займала провідне становище у Європі. Лисогірське укріплення ілюструє особливості побудови фортової фортеці періоду нарізної артилерії (сер. XIX ст. — 1885). Окремі споруди Київської фортеці нерозривно пов'язані з історією визвольного і революційного рухів. На місці колишньої політичної в'язниці (так званого «Київського Шліссельбурґа») у 30-их роках ХХ ст. було відкрито Історико-революційний музей-пам'ятку «Косий капонір». У 1991 р. музей «Косий капонір» перетворено на Історико-архітектурну пам'ятку-музей «Київська фортеця».

В експозиції музею представлені найбільша в Україні колекція військово-історичної мініатюри.