От начитавсь про Лук’янівську в’язницю. Як ми знаємо, крім ЮВТ там свого часу побувала купа інших лівор’юціонерів: брат і дві сестри Ульянова (Крупського), садист Дзержинський, Фаня Каплан. А з наших, наприклад, Винниченко (аж тричі, непосидючий такий). І Грушевський теж. І Симон Петлюра. А академік Богомолець, видатний учений-фізіолог, шанований предок прибацаної нардепки, взагалі там народився.

Читайте також: Як українська культура російську цензуру долала

Свого часу її називали Лук’янівською фортецею через те, що втекти звідти було майже неможливо. Молода Леся Українка писала сестрі з астраханського заслання, що "все ж таки краще жити на березі Волги, аніж на Лук’янівці". Але на початку ХХ сторіччя всередині "політичного" блоку загалом відбувався якийсь рідкісний бардак.

Тюряга була схожа на сучасний гуртожиток. Двері в камери не зачинялися, студенти, яких туди відправляли пачками, а потім так само випускали, лазили по всьому блоку й заважали справжнім революціонерам страждати за народ.

Читайте також: Гумористичний агітпроп: про що писав і що замовчував журнал "Перець". ФОТО

Луначарський, майбутній радянський нарком просвіти, згадував, що вимагав від наглядачів зачинии його в камері і дати спокійно постраждати на самоті, без цих лементу, реготу й непроханих гостей: "Я в одиночном заключении, могу же я хоть немножко бывать один и почитать!". Задрот якийсь, прости господи.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram