Нинішній державний бюджет України показує нам небезпечну для вітчизняної науки тенденцію – скорочення видатків на науку. Неважко прогнозувати, що це скорочення видатків на науку може нас очікувати впродовж наступних років. В цих умовах вітчизняній науці потрібно не тільки вижити. Саме в цих умовах вітчизняна наука повинна реформуватися, щоб вижити.

Причини занепаду науки після розпаду СРСР

Наука занепадає по всьому світу, хоча вчені дуже не люблять це визнавати. Але західна наука виявилася більш убезпеченою, тому що має більший запас міцності. Процеси руйнації науки в Україні та Росії сьогодні ідуть значно швидше, ніж на Заході.

В Україні та в Росії занепад науки став наслідком неспроможності інтегрувати пострадянську науку в західні тренди чи способи розвитку науки: технологізація, гуманітаризація, корпоративізація, глобалізація, комп'ютеризація та інтернетизація.

Неможливість ефективно інтегрувати пострадянську науку в західні тренди пов'язана не стільки з суб'єктивними чинниками в Україні та в Росії – відсутність рефлексивного усвідомлення цих трендів та відповідно відсутність окремих зусиль, щоб в них інтегруватися.

а з відсутністю таких інститутів та соціальних структур, які створювалися на Заході тривалий час і які в умовах занепаду створити наново стало практично неможливо.

Отже виявилися наступні неприємні для країн колишнього СРСР об'єктивні проблеми:

1) Технологізація науки можлива лише там, де нові технології швидко впроваджують корпораціями у вигляді ринкових продуктів, від продажу яких отримується прибуток, достатній для того, щоб фінансувати не тільки подальші технологічні розробки, але і фундаментальні дослідження. Там, де у корпорацій немає технологічних пріоритетів, корпорації в принципі не можуть займатися наукою.

2) Гуманітаризація науки можлива лише там, де гуманітарні технології є складовою частиною демократичної політичної практики (толерантність, мультикультуралізм, практики емансипації – гендерної, постколоніальної, глобалізуючої, віртуальної, постгуманітарної). Там, де гуманітарні технології з тих чи інших причин не стають складовою частиною демократичної політичної практики, вони не можуть бути замовлені державами науковим інститутам.

3) Корпоративізація науки можлива лише там, де корпорації є дійсно незалежні від держави і спроможні мати самостійну суспільну місію, беручи на себе соціальні видатки та видатки на фундаментальні наукові дослідження. Олігархічні корпорації, витрачаючи найбільші кошти на захист свого монополізованого та залежного від держави становища, на це не здатні.

4) Комп'ютеризація та інтернетизація науки можлива лише там, де широка комунікація, автоматизація, швидкий та широкий доступ до джерел, розподілені наукові дослідження є лише додатковими до основних і не заважають утримувати пріоритетність розробок на національному рівні. Там, де все це підпорядковано чужим науковим пріоритетам, держава від цього майже нічого не отримує. Мова йде про те, що комп'ютеризація та інтернетизація дозволила створити інтелектуальну експлуатацію, де країни колишнього СРСР опинилися в якості інтелектуально експлуатованих більш розвинутими в науковому плані країнами.

5) Глобалізація науки дає виграш для науки тільки там, де є професійне знання бодай англійської мови, інтеграція в світові інфраструктури держави та бізнесу, де процеси наукових інновацій пов'язані з глобальними технологізацією, корпоратизацією та комп'ютеризацією. Виникає протиріччя – наука глобалізувалася, але вона все ще продовжує фінансуватися значною мірою через держави. Там, де держави не глобалізовані, вони не можуть скористатися глобальною наукою.

Всі ці проблеми з інтеграцією в західні тренди чи способи розвитку науки зумовили також слабку можливість до структурного управління наукою – відсутність самостійних процесів диференціації та інтеграції наук, коли створюються нові наукові дисципліни та нові способи міждисциплінарної інтеграції наук. Це означає також структурно-функціональну відсталість науки в Україні та Росії.

Отже фундаментальна причина занепаду вітчизняної науки. СРСР був одним з наукових лідерів світу, принаймні в 60-70-ті роки ХХ століття. Коли СРСР розпався, то розпалася також його картина світу. Нову картину світу, таку ж потужну щодо мотивацій, створено не було. Країни колишнього СРСР перейшли до так званого "доганяючого розвитку", який був пов'язаний лише з необхідністю інтегруватися в тренди чи способи розвитку науки, які диктувалися на Заході.

Світоглядна дезорієнтація країн колишнього СРСР полягала у тому, що марксистсько-ленінське вчення, яке виконувало функцію пояснення світобудови, було відкинуте. На його місце прийшла споживча пропаганда, яка не доповнювалася жодними філософськими картинами світу. Причина цього така ж – у СРСР філософська традиція була знищена засиллям марксизму-ленінізму. Тобто, там, де у західних країнах книжкові полиці заповнені тисячами видань філософських робіт, в країнах колишнього СРСР, ми мали лише одиниці.

Це все відбувалося на тлі руйнування наукової фантастики та зростання виробництва та споживання містико-магічної фентезі. До початку 2000-х процес було завершено – сьогодні наукова фантастика мертва.

Відсутність філософських робіт, які би могли давати глибокі та різноманітні світоглядні орієнтації, тобто що називається збирати розібраний на шматки в науках світ докупи, спричинила поширення всіляких мракобісних вчень, фундаменталізацію православної релігії, появу різноманітних езотеричних теорій та практик. Навіть судовий процес проти Білого братства (1993-1996 рр.) не призвів до переосмислення ситуації.

Виникла парадоксальна ситуація – саме ті науки, які могли би породити нові світогляди, нові способи організації суспільства, нові гуманітарні перспективи, фінансувалися найменшою мірою. Тобто в пострадянських країнах природничі науки хоч якось фінансувалися, а саме гуманітарні науки отримували найменше фінансування.

Відсутність глибоких і різноманітних світоглядних орієнтирів і загальний занепад науки в світі сприяли тому, що вітчизняні вчені втратили внутрішню мотивацію до наукових досліджень.

З іншого боку, відсутність ясного розуміння держав, який світ вони будують, або відсутність розуміння того, в який світ вони вбудовуються, спричинила зменшення фінансування не тільки окремих напрямків дослідження, а цілого спектру наук.

Це призвело до втрати мотивацій займатися наукою у молоді. Молоді вчені більше не налаштовані робити відкриття, шукати істину чи впроваджувати інновації – вони налаштовані заробляти гроші, подорожувати світом і підвищувати рівень споживання, бажано в західних країнах. Наука для молоді перестала бути палкою цікавістю, божевільною мрією про неутилітарні досягнення, азартом подолати природу, творенням принципово нового, зухвалістю масштабу звершень, змаганням із задумом Бога і зміцненням віри знанням.

Саме такий стан зумовив особливо негативні настрої в інституційному середовищі – їм було не до наукових відкриттів та інновацій, бо всі їх зусилля були спрямовані на те, щоб просунутися по кар'єрній драбині або принаймні лишитися працювати всередині наукового інституту. Вченим щоб вижити, потрібно було пропонувати відкриття та інновації, на що не було ні грошей, ні мотивацій. Водночас пропоновані перекази досягнень західної науки знижували довіру до вітчизняної науки.

Постмодернізм як перша глобальна філософія призвів до негативних наслідків у середовищі пострадянських вчених. Множинність істин, легковажність підходів, недовіра до тотальності фундаментальної науки, включення в науку відвертого шарлатанства зумовили зростання еклектичності науки. Розвиток методології перестав цікавити вчених, бо в постмодернізмі поліметодологічність є чи не основною вимогою.

Сьогодні науці, особливо вітчизняній науці, довіряють все менше і менше громадян. Тренд конструктивізму, який започаткований як спосіб онтологічного перегляду науки та зміни її концептуальних засад, дуже мало представлений в Україні і в Росії. Більше того, на тлі загальної архаїзації науки в Україні та в Росії конструктивізм сприймається як щось несуттєве і ним зазвичай нехтують.

Вітчизняна наука сьогодні та завтра

Сьогодні вітчизняна наука опинилися на межі існування. Гуманітарні інститути почали руйнуватися – подекуди нових аспірантів вже років два не набирають. Більшість науковців можуть сподіватися винятково на гранти та західні проектні фінансування.

Серед реформ, заявлених нинішньою революційною владою, реформовання науки не посідає чільне місце. Та й вітчизняні вчені не є найбільшими реформаторами. Виникає проблема з незрозумілим суб'єктом наукових реформ – чиновник чи науковець.

Єдиним виходом, який я бачу, є засадничі реформи науки – спроба побудувати принципово інший тип науки, де традиційній об'єктній науці більше не належить головна роль.

Нам потрібна диференціація та інституалізація різних нормативних онтологій в науці – об'єктної, процесної (зокрема феноменологічної) та конструктивістської. Процес такої диференціації повинен проникнути в усі наукові інститути.

Тобто я пропоную нам всім сильний цивілізаційний хід і новий тренд, який в західній науці ще не встигли здійснити через структурну складність і переобтяженість поточною роботою – диференціацію мотивацій через інституційну диференціацію нормативних онтологій науки.

Це означає створення інтелектуальної конкуренції всередині наукових інститутів. Саме така конкуренція має відродити мотивацію вчених, зокрема і перш за все, молодих вчених.

З іншого боку, у державної влади мають з'явитися цивілізаційні уявлення про перспективи України в світі і перспективи самого світу. Це непросте за проблемністю, тривале по здійсненню і трудомістке по зусиллям завдання. Але без сильних цивілізаційних цілей держави вітчизняної науки не буде.

Конструкторами таких цивілізаційних уявлень для державі мають виступити молоді вчені. Нам потрібен загальнонаціональні конкурси на кращі (пост) наукові мрії, кращу (пост) наукову фантастику.

Науці немає сенсу ставити завдання ззовні, вона сама собі має ставити завдання. Але, щоб вона повернула собі право самостійно ставити такі завдання, вона має продемонструвати суспільству щось для нього вартісне. Саме тому, гуманітарна наука впродовж наступних декількох років має продемонструвати досягнення на одному ентузіазмі.

Я знаю як це звучить, пані та панове гуманітарні вчені. Але ви, вибачте, знаходитесь перед простим вибором. Або ви демонструєте досягнення на одному ентузіазмі, або вашим інститутам приходить кінець.

Саме в гуманітарних науках має бути здійснене переосмислення онтологічних засновків науки. Без цього вона не має жодних шансів вижити.

Подолати занепад науки в Україні можна лише подолавши занепад науки як такої. Це зробити не неможливо. Це зробити просто важко. Але це потрібно зробити.