Одним з підсумків року, що минає (думаю невтішним для багатьох українців) є те, що фактично наша держава втратила фактично контроль над частиною своїх територій. Але цю тактичну поразку можна використати для майбутньої стратегічної перемоги. 

Як це не парадоксально, але схоже що у чорній дирі Донбасу загинула, не народившись, ідея так званої «Новоросії», яка сама по собі була і є фантомною, але за нею стояла більш глибока ідеологічна проблема нашого суспільства. Річ у тому, що значна частина українців не тільки прагнула повернутися у Радянський союз, а навіть не сприймала всерйоз діючого стану речей.

Україна для них виглядала історичним непорозумінням, помилкою історії, яка має бути швидко виправлена (не останні на дії у цьому процесі покладалися на постать Путіна, який мав відновити СРСР). Аргументи ж багатовікової історії українського народу розглядалися, як «бандерівська пропаганда». Останню тезу активно підтримувалася у російському інформаційному просторі.

Українським можновладцям була вигідна така ситуація, оскільки деморалізованим суспільством (а саме таким є народ без державницьких патріотичних традицій) легше маніпулювати.

Цікавий факт, що Революція гідності відбулася в той період, коли виборчі і громадянські права отримало покоління, народжених в Україні, тобто людей, які виросли в цій державі і люблять її та готові захищати її, жертвуючи для цього собою.

Ті ж хто прагнув повернення СРСР згадували економічний «добробут», який вони втратили. Звичайно більшість з них не заглиблювалися в причини краху цієї країни-матриці. Вони в рожевих окулярах вірили, що Росія зберегла кращі здобутки СРСР і колись забере їх до себе з цієї території вічного безладу та чвар. Держави, в якій немає «порядку» (мало хто знає, що порівняно з тією гризнею за владу, яка мала місце в СРСР, політичні інтриги в Україні можна назвати дитячим садочком).

І от цей момент, якого вони чекали двадцять два роки настав. Росія почала забирати своїх заблукалих дітей назад.

Бездарна українська влада (як і варто було сподіватися) навіть не може постояти за свої кровні території. Крим відійшов майже без бою. Далі – черга інших повернутися в соціалістичний рай…

І тут настав час прозріння. Виявляється, що за часи клятого капіталізму в ненависній ними «Бандерівщині» вони не помітили, коли звикли до супермаркетів, наповнених продуктами, можливості вільно виїжджати за кордон, їздити на іномарках, дехто звик навіть до свободи зібрань та слова.

Усього цього вони не отримали в Росії. Останнього ж там немає вже тривалий час. Адже там порядок. Проте виникає багато запитань, що дає цей порядок? Так там немає бійок в парламенті, там всі не критикують всіх, від чого здається, що всі обманюють, але що там є? В цій омріяній ними Росії обітованій?

Ба більше. Грізний і справедливий правитель В. Путін злякався і навіть не визнав Донбаські республіки, які дефакто звільнилися від управління ненависним Києвом і змогли нарешті не годувати решту України. Але чому Донбас, який всіх годував тепер стоїть із протягнутою рукою до цих всіх і просить вже навіть не грошей, а хоча б кусень хліба, який приходить із гуманітарною все з тієї ж «Бандерівщини»?

Найсвідоміші розуміють, що схоже лише Кисельову до снаги пояснити чому коли в Україні гривня обвалилася на 55%, то це провал і катастрофа, а коли рубль обвалюється на 60%, то це рука геніального Путіна.

В більшості людей, яких часто називають совком (але вони все ж наші співгромадяни, вони голосували, при чому стабільно на всіх виборах) наче холодним душем змило їхні рожеві окуляри. Вони зрозуміли, що з СРСР Росія їм може повернути хіба, що продовольчі карточки та черги за продуктами.

Дійсно хочеться вірити, що слова Президента України про те що території, зараз тимчасово втрачені Україною повернуться, коли рівень життя по обидва боки розділювальної лінії буде суттєво відрізнятися на користь визволених українською армією справдяться.

Хоча з нашої сторони спостерігається пригальмовування, можливо реформи йдуть не так швидко, але ситуація з іншої сторони красномовна – шляху назад немає. Тому всім потрібно вийти зі стану хронічної ностальгії і почати будувати нове яскраве майбутнє нашої Батьківщини. Останні опитування показують, що така думка в суспільстві домінуюча.