Організатор маршу солідарності з загиблими під Волновахою розповів про свої очікування від акції. В неділю в Києві та в інших містах України відбудеться мирний марш солідарності через вбивство мирних українських громадян московськими військами та їхніми прислужниками.

Марш ініційований як громадянська дія. Сподіваюся, що політичні партії візьмуть в ньому участь спільно з громадянами, а не намагатимуться скористатися їм для самопіару за принципом "не встиг організувати – встигни очолити".

Сподіваюся, що Президент України вийде на марш разом з громадянами, щоб почути їх, а не лише власне ближнє оточення.

Для чого ми виходимо на марш?

Для того, щоб підтримати наших громадян, які стали жертвами війни і перебувають під безпосередньою постійною загрозою загибелі від ворожих збройних дій.

Для того, щоб укріпитися в нашій готовності захищати і захистити наш власний вибір від будь-якого агресора.

Для того, щоб відчути єдність і готовність докорінно змінити країну і власне життя на краще.

Для того, щоб цю єдність і готовність відчували українські еліти і мусили на неї зважати.

Що нам потрібно від українських еліт?

Визначеності і відвертості.

Чіткого розуміння дій держави і кожного громадянина за умов зовнішньої агресії і внутрішньої ворожнечі.

Ми вимагаємо відверто пояснення від Президента та інших перших керівників держави важливих для кожного громадянина дій.

Дійсно буде дипломатичною перемогою, якщо впливові держави визнають Московію, або хоча б ДНР-ЛНР, терористичними організаціями. Але про це багато розмов за відсутності гарантії.

Буде гарно, якщо Московія через тиск інших країн відмовиться від агресії і виведе свої війська з нашої землі, припинить збройну підтримку заколотників з ДНР-ЛНР.

А якщо ні?

У війні, хай її називають АТО, держава має сподіватися на краще, а готуватися до найважчого.

Ми чекаємо відповідей на питання:

-      чи є абсолютна гарантія, що Московія не поширюватиме агресію далі?

-      що має бути зроблено і робиться, щоб убезпечити життя населення прифронтової смуги і окупованої території?

-      що робитиме держава, що робити громадянам, якщо попри все Московія агресію поширюватиме як вторгнення загальновійськових угруповань або диверсійні дії?

-      як діяти громадянам у разі потраплянні під ворожу окупацію? Хто і як готуватиме опір і партизанські дії у разі окупації, хто, як і коли навчить громадян такій боротьбі, хто і коли забезпечить масову підготовку громадян до збройного опору зброєю, боєприпасами, інструкторами?

Ми не хочемо бути просто безпорадними жертвами. Ми пам’ятаємо уроки Слов’янська та інших наших міст і селищ.

Ми не готові просто вірити загальним фразам керманичів держави, оскільки занадто часто їхні дії суперечили їхнім словам.

Наш марш має спільне з Паризьким маршем. Це демонстрація нашої солідарності.

Наш марш є іншим, ніж Паризький. Тому що нам загрожують не окремі терористичні організації і групи, а потужна світова сила, яка має набагато більше ресурсів, ніж ми. Для нас це не питання просто безпеки, для нас це питання нашого існування на нашій землі. Ми мусимо бути готовими перемогти, навіть якщо залишимося сам на сам з агресором.

Ліпше, якщо українська еліта діятиме спільно з громадянами. Гірше, якщо громадяни муситимуть діяти пори неспроможності еліти.