Розгорнуту антимобілізаційну кампанію у соцмережах важко не помітити. Повз цю інформаційну хвилю пройде, хіба що, той, в кого немає не просто доступу до мережі, а хто взагалі з людьми не спілкується. «Кремлеботи» та «ватники» всіляко підігрівають тему, викладаючи у Інтернет юридичні консультації, сльозні історії та гнівливі заклики…

Втім, не будемо говорити про тих, хто відразу сприймає на віру таку «інформацію». Поговоримо про буденні питання та помилки керівництва країни, головним чином, Міноборони і майже створеного Мінінформації. Так сталося, що мобілізацію в країні оголосили, а от суспільство до неї не підготували.

Україна має давню славетну історію оборони своєї території від ворогів та загарбників, але за період незалежності ми повністю розслабились. Саме тому, з 1991 року нашу армію планомірно та цілеспрямовано розвалювали і знищували, країна забула, що таке війна і що таке оборона. Але в минулому році нам «нагадали».

У 2014-му на нас напав ворог. Армія виявилась безпорадною, можна сказати, що і не було її. І тоді українці, пригадавши свою історію, згуртувались для оборони. Добровольці пішли на передову, значна частина громадян зайнялась волонтерством, аби забезпечити хлопців всім необхідним, бо ні чим, ні в чому, ні на чому воювати ми майже не мали…

Ті, хто не міг не піти воювати – воюють. А ті, хто не може лишатись осторонь – допомагають.

Так от, повертаючись до мобілізації. Впевнена, що воювати мають ті, хто хоче та вміє це робити. Ми поки не розглядаємо ситуацію повномасштабної військової навали РФ по всьому кордону, в цій ситуації зброю до рук змушені будуть взяти геть усі, хто зможе її втримати. Сподіваймось, що до цього не дійде, і розглянемо нинішню ситуацію з локальним військовим конфліктом та терактами у «мирних» областях.

Власне, щоб допомогти тим, хто хоче і вміє воювати, потрібні три речі – навчити, забезпечити необхідним та підтримати. Розглянемо кожний пункт окремо.

Навчити. З цим все не так вже й складно – про перехід на швейцарську модель армії ми говоримо весь останній рік. Тож, поки відбувається реформування (хочу вірити, що воно дійсно відбувається), необхідно створювати військово-польові табори, де професійні інструктори, чи ті, хто повернувся на ротацію, навчатимуть бігати, стріляти, працювати разом, надавати першу медичну допомогу та багато чого іншого. Це не так складно, як здається, а бажаючих – дуже багато.

Забезпечити необхідним. Тут складніше. Щодо забезпечення з боку держави – ситуація поки невтішна. Тому і займаються цим волонтери та небайдужі. Біда в тому, що на загальну проблему забезпечення накладається економічна криза. Запаси людей, якими вони могли поділитись, майже вичерпані, кошти шукати все важче, але і ця проблема може бути вирішена. Особливо, якщо Уряд та прокуратура трохи попрацюють так, як треба.

Підтримати. Збереження за мобілізованим робочого місця та зарплатня за рік, гідна платня в армії, підтримка його родини, поки він воює, - все це ми маємо на папері, але майже не маємо в реальності. І саме це часто зупиняє чоловіків та змушує їх замислитись над темою ухилення від мобілізації…

Просто поставте себе на місце, наприклад, батька двох дітей, який хоче захистити свою країну але усвідомлює: якщо його, не дай то Боже, вб’ють чи покалічать, його дружині, дітям, старим батькам навряд чи хто допоможе. Він захистить країну, але прирече на жебракування свою родину. Саме такий вибір постає перед ним, і хто має право його осуджувати? Інстинкт захищати свою родину сильніший за інстинкт захищати землю і державу.

Тому, дорога наша державо, виріши ці три прості питання, і тобі не треба буде ганятись за тими, хто намагається «відкосити». Воювати мають ті, хто хоче та вміє це робити. Українці готові захищати свою землю і тебе разом з нею, але ж і ти їх захисти!