"Бабай" став відверто жорстоким випробуванням для глядацьких нервів. Перший український повнометражний мультфільм , який вийшов в прокат в Україні та Росії і встиг зібрати найбільш ядучі "компліменти" критиків - від "психоделічних" кольорів сліпить очі, а розібратися в сюжеті про чарівне яйце практично неможливо.

У будь-якому разі, це не єдиний український мультфільм. Попри все ми маємо справді гідні експерименти в різних жанрах — і анімаційні етнічні кліпи ("Стеляться тумани" Дмитро Лісенбарт), і гуманістично-філософські анімації ("Дівчина з риб'ячим хвостом" Сергія Мельниченка), і детективно-пародійні ("Шерлок Холмс і чорні чоловічки" Олександра Бубнова). Остання робота — міні-серіал, який нажаль так і не був в широкому прокаті. А ця історія добряче приперчена гумором і стьобом над інтригами Конан Дойля і найвідомішим радянським серіалом про Холмса.

Зрештою, не єдиними "Козаками..." ми відомі. За останні двадцять років ми не мали якогось особливого дефіциту в самостійному і сміливому анімаційному кіно. Режисери працювали з пластиліном, ляльками та графікою. І виставляли на екран "прокляті" питання - свободи, моралі, справедливості, маніпуляцій чи кохання. І стосувалися вони не тільки України, а й кожної окремої людини.

INSIDER зібрав десять українських мультфільмів, про які ви не знали.

"Стати твердим"

Реж. Степан Коваль

Рік 2009

Більшість знає Степана Коваля за пластиліновою анімацією "Йшов трамвай номер дев'ять". 2003 року мільтфільм про буденні гиркання в громадському транспорті отримав приз Берлінале і увійшов в історію української анімації як доволі оптимістична метафора про рух нашої країни в краще майбутнє.

"Стати твердим" — наступна пластилінова метаформа режисера і на не менш актуальну тему — про пошук людиною себе. Про постійне наше прагнення надати собі ваги і форми в цьому суспільстві.

Героя усе життя хтось переліплює — мама в дівчинку, дід в піонера, кохана в ділового чоловіка. Тому він і мріє стати твердим. Для цього п'є хімікати або спить в холодильнику.

"Остання дружина Синьої Бороди"

Реж. Олександр Бубнов

Рік 1996

Легенду про Синю Бороду Бубнов узяв з французького фольклору, але наповнив її потішними давньогрецькими істотами — сестрами Горгонами, Кентаврами та розжирівшим Амуром.

Випивши зранку склянку крові, вбивця жінок йде на пошуки нової жертви. І зустрічає найабсурднішу любов свого життя.

Чорний гумор і трохи сентиментів — найкращі режисерські прийоми в цій нестандартній сімейній ситуації.

"Біла ворона"

Реж. Анатолій Лавренішин

Рік 2011

Лавренішин не знає меж в експериментах, техніках і фантазіях. І це його беззаперечний плюс. Цього року усі тільки й говорили про "Магазин співочих пташок", музичні фарби і техніку виконання якого можна смакувати годинами.

Правду кажучи, кожен його мультфільм різниться за стилістикою. Це може бути вкрай схематичний (але не за смислом) чорнобілий "Наступний" або ж дивакуватий парафраз "не такого як всі" – "Біла ворона". Сюжет такий — одноока істота хоче видертися до сонця. Але скористатися цією свободою аж ніяк не просто.

"Лебідь"

Реж. Олександр Даниленко

Рік 2013

Мультиплікатор працює переважно з музикою. У його доробку анімаційні кліпи — сюрреалістичний "Карпатський реп" і яскраво-міфологічний "Reggae".

Нова робота також мультфільм-кліп на музику французького гурту. Усе намальовано на папері, аквареллю та гуашшю.

Закохані після смерті стають лебедями — ось і вся поетична драма, чуттєва як і сама музика.

"Світла особистість"

Реж. Олег Педан

Рік 2001

Олег Педан працює з об'ємними предметами і змушує їх кататися на велосипедах, закохуватися і рятувати світ. "Світла особистість" не зовсім вже й драма, але лампочки, шнури, вимикачі видають на екран кращі шекспірівські емоції.

Удало розіграна гуманістична ідея мультику – "повернути місту світло" - у свій час завоювала кілька міжнародних призів і нагороду кращої короткометражки на фестивалі "Молодість".

"Залізний вовк"

Реж. Наталія Марченкова

Рік 1999

Наталя Марченкова працювала як художник-мультиплікатор над багатьма мільтфільмами. Найвідоміші – "Пригоди Капітана Врунгеля", "Аліса в Задзеркаллі", "Як жінки чоловіків продавали".

Цей мультфільм вона знімала у співавторстві з Олегом Педаном. Але як каже її колега — “він все таки Наталин, зроблений як вибух після довгого творчого застою”.

Анімація відтворює традиції хорошої народної казки про сонька Царевича і його перемогу над відьмою, магією і, звісно, залізним вовком.

"Засипле сніг дороги"

Реж. Євген Сивокінь

Рік 2004

Сьогодні більшість молодих аніматорів пройшли через майстерню Євгена Сивоконя. Близько 20-ти років метр української мультиплікації викладає в Карпенка-Карого і вчить, що аніматор — це той, хто оживляє і вдихає життя.

Власне "Засипле сніг дороги" яскравий приклад того, як за допомогою лише піску і музики можна оживити на екрані енциклопедію дитячих спогадів.

Ця крихка філософія пробуджує в тобі усе сентиментальне — життя людини примхливе як пісок або як сніг і його нізащо не втримати в жмені.

"Серцедер"

Реж. Оксана Несененко

Рік 2010

Пластилінова фантастика цієї анімації шокує і зачаровує в рівній мірі.

"Серцедьор" за мотивами однойменного твору Бориса Віана підтвердження тому, що режисер дуже точно відчула сюрреалізм автора.

Жінка хоче вберегти своїх дітей — від чоловіка, від світу, від злорадства, від ненависті, від боягузтва. Чи вдається? А в цьому і є чарівний цинізм мультфільму й доволі прозора відповідь на питання.

"П'єса для трьох акторів"

Реж. Олександр Шмигун

Рік 2005

Невидимий лялькар перетворює двох друзів на затятих ворогів. На сцені вони змушені грати ненависть і битися до смерті.

Пронизлива історія лялькових маніпуляцій в руках Олександра Шмигуна набуває зовсім інших смислів. Усі ми зв'язані невидимими нитками. Не кожен здатен їх перерізати. Й інколи можеш перечепитися не там де треба і чиєсь життя полетить шкереберть.

"Жуйка"

Реж. Оля Макарчук

Рік 2013

Жуйка після використання стає вигнанкою. На неї вже ніхто не зважає і аби вижити, вона підлаштовується під обставини — ховається в зубну дірку або липне до велосипедиста. Це історія про те, як життя жуйки змінює зустріч з пластиковим пакетом. З цього моменту вона мріє про більше.

Оля Макарчук настільки вміло трансформує простір навколо жуйки, що її пригоди претендують на повноцінний життєвий триллер, але з хорошою часткою гумору і вірою у величезний потенціал навіть маленьких істот.