30 серпня 1939 року, коли вже було ясно, що німецького вторгнення не уникнути, Польща розпочала загальну мобілізацію.

Але під тиском Франції та Британської імперії Польща згорнула процес. В Парижі та Лондоні все ще сподівалися домовитись з Гітлером.

Там ще не знали про те, що зворотнього ходу не буде - Друга світова війна стала неминучою після підписання Московського пакту між Третім Райхом та СРСР в Кремлі 23 серпня 1939.

31 серпня, в останній день миру, польський уряд знову дає команду розпочату мобілізацію. Але різнобій команд та втрата кількох ключових діб фактично зриває мобілізаційний механізм.

На світанку 1 вересня німецька армія розпочинає наступ, і попри суттєвий спротив, за пару тижнів ламає хребет польській армії.

17 вересня союзник Третього Райху СРСР виконує взяті на себе союзні забов`язання та розпочинає наступ зі Сходу. До кінця вересня Друга Річ Посполіта зникає з політичної карти світу.

Не хочу в цій короткій нотатці аналізувати сутність міжвоєнної Польщі та особливо її політику відносно українців, а також деталі передвоєнної дипломатії.

В цьому контексті мене цікавить одне питання - чи був у Польщі шанс протриматись хоч трохи довше, якби не зірвані підготовчі заходи? І як би тоді склався політичний розклад - якби Гітлер надовго вгруз у Польщі? Чи ввів би СРСР війська? Чи розпочали би обіцяний наступ англійці і французи на Заході?

На ці питання відповіді нема.

Хоч тут і немає прямих аналогій, але сьогоднішній українській владі варто вивчити цей досвід. Особливо в частині того, чи варто завжди і в усьому слухати наших західних партнерів, які обіцяють все вирішити без нас, а ми поки маємо сидіти тихо і не провокувати чергового Гітлера/Сталіна/Путіна.