Дискусія про потрібність викладання філософії в Україні в контексті реформи освіти, яку зараз просуває наш міністр освіти Сергій Квіт, розгорнута моїми колегами-філософами, йде вже давно.

На УП свою позицію виклав Сергій Квіт. Суть його позиції у тому, що навчальні заклади отримують більшу автономію у визначенні набору навчальних дисциплін, які в них будуть викладатися. Водночас позиція Євгена Бистрицького полягає у тому, що вибір наявності чи відсутності філософії в тому чи іншому навчальному закладі не повинен бути вільним.

Тут є дуже важлива різниця поглядів на майбутню освітню реформу щодо філософії.

Сергій Квіт вважає – "Для підготовки кадрів вищої кваліфікації збережеться обов'язковість вивчення англійської мови та філософії". Тобто філософія є важливою лише для кадрів вищої кваліфікації.

Євген Бистрицький вважає, що філософія має викладатися в навчальних закладах повсюдно.

Звичайно можна в контексті цієї суперечки побачити ще один аспект, який явно не промовляється – довіра до мудрості громадянського суспільства та практичності ринку.

Практичність ринку означає, що якщо без знайомства з філософією нинішньому негуманітарному спеціалісту на ринку можна обійтись, то ніхто в негуманітарних навчальних закладах філософію викладати не буде.

Мудрість громадянського суспільства означає, що наглядові ради навчальних закладів (представники громадянського суспільства, які мають впливати на політику цих навчальних закладів, та які мають спонсорувати частково їх потреби) будуть настільки далекоглядні, що вводитимуть філософію у склад дисциплін, що викладаються.

До речі в тексті Сергія Квіта нічого не говориться про такі наглядові ради. Справжня автономія є лише там, де над навчальним закладом є не тільки професійний контроль, але і громадянський контроль. Якщо з навчальних закладів зникає державний контроль, то туди має прийти громадянський контроль – контроль громадянського суспільства.

Тому виникає обґрунтований сумнів: 1) чи достатньо далекоглядна практичність негуманітарних спеціалістів, щоб зрозуміти необхідність знайомства з філософією негуманітарних спеціалістів у профільних для них навчальних закладах; 2) чи достатньо мудрим є громадянське суспільство, щоб через наглядові ради вплинути на політику негуманітарних навчальних закладів відносно наявності там філософії.

Тому ось таке питання до міністра освіти – чи передбачені у освітній реформі наглядові ради автономних навчальних закладів як інститут впливу громадянського суспільства на політику цих навчальних закладів? Якщо так, то які вимоги до статутів навчальних закладів закладає міністерство, надаючи навчальним закладам автономність?

Водночас існує більш важливе питання, про яке побічно говорить Євген Бистрицький – це проблема неякісного викладання філософії.

Тут я викладу свою позицію, яка може не збігатися з позицією моїх багатьох колег.

Справа в тому, що в Україні не викладають філософію. Взагалі. В Україні викладають філософознавство. Щоб викладати філософію, тобто філософські концепти, вчення та погляди живих філософів, потрібно побудувати принципово іншу систему філософської освіти.

Я би пропонував такий підхід – в негуманітарних вузах викладати філософознавство. Я навіть пропоную так його назвати так у вигляді дисципліни – "філософознавство", тому що негуманітарні вузи в принципі не можуть готувати філософів, вони можуть готувати лише людей, знайомих з філософськими концепціями минулого.

У гуманітарних вузах щодо філософії можна ввести більш складний підхід – викладати філософознавство плюс запрошувати живих філософів для гостьових лекцій. Де їх знайти? В Україні я знаю 2-3 філософа, тобто людей, які писали книги, які хоч якось можна віднести до живого філософствування, тобто до створення нових концептів, нових філософських теорій. Як правило, більшість філософських монографій це компіляції, переказ іншомовних філософів минулого чи теперішнього.

Україна поки що не може собі дозволити підхід Франції 60-70-х років ХХ століття, коли живий філософ запрошувався у гуманітарний навчальний заклад, щоб писати книги і читати, наприклад, одну лекцію на місяць.

Наявність живої філософії, звичайно є критичною в ситуації нинішньої світової кризи. Існує всього два аргументи навіщо це потрібно.

Перший аргумент, це піфагорійський, з якого власне і з'явилась філософія – мислительна установка на мудрість – не мудрість власне, яка властива лише богам, а саме мислительна установка на мудрість (потяг до неї, любов до неї). Якщо така установка не сформована, мислення людини завжди буде поверхневе, недалеке, і зрештою програватиме в будь-яких перспективних питаннях, хоча б державної чи корпоративної стратегії.

Другий аргумент – аргумент на користь живої філософії. Філософознавство показує, як реалізовувалась мислительна установка на мудрість філософами минулого. Філософознавці в своїй абсолютній більшості в принципі не можуть продемонструвати цю установку тут і тепер. Саме тому піфагорійська установка має бути довершена в своєму екстенсивному аспекті – "помислити немислиме" (помислити непомислене, недомислене, нерозмислене). От саме цей аспект піфагорійської мислительної установки передає жива філософія.

Мені доводиться тільки мріяти коли-небудь прочитати в якому-небудь гуманітарному вузі авторські курси "Онтології" (теорію засновків та способів засновування), "Віртуалістики" (філософії віртуальності), "Конструктивістської філософії" (що таке філософія конструктивізму в своїх мислительних установках) чи "Теорієзнавства" (теорія того, як будувати теорії, з практичним курсом побудови студентами власних теорій) в якості живої філософії.

До речі, теорієзнавство наштовхується на принципове обмеження української науки – в Україні не приймають до розгляду в якості наукової роботи теорії. Взагалі. Навіть у філософії. Через десятки різних видів обмежень.

Тобто я прямо і відкрито кажу Міністерству освіти – надайте можливість громадянському суспільству впливати на політику навчальних закладів через наглядові ради та створіть хоч яку-небудь, хоча б позірну, можливість для викладання живої філософії у гуманітарних навчальних закладах. Не кажучи вже про те, що необхідно зняти обмеження на теоретизування, щоб творення теорій визнавалося науковою роботою в Україні.

Можете вважати це вимогою духу часу для України або моїм особистим проханням. Мені як філософу однаково.