Рік війни і багато років інформаційної агресії Росії в Україну. Багато років повного ігнору держави щодо власного інформаційного простору, запуск сюди російського інформпродукту та російської пропаганди.

Наслідок - втрата Криму, частина мешканців Донбасу, які повірили в “Правий сектор” і співчуваючих російським окупантам, війна та тисячі жертв.

Це наслідки відсутності інформаційної політики та державної ідеології.

Тепер питання інформаційного захисту виходить на перший план і лише через рік після війни український парламент має можливість показати, що спроможний захищати український інформаційний простір і дбати про розвиток власного.

Сьогодні в Раді є низка законопроектів, які треба було ухвалити вже давно.

№1317 (автори Княжицький НФ, Денисенко БПП) - Заборона розповсюдження інформаційного продукту, в якому міститься популяризація, агітація, пропаганда правоохоронних органів, збройних, військових чи інших силових формувань держави окупанта.

(Популяризувати російський десант, який знищує українських солдатів, “крутити” україноненависника Кобзона як “видатного діяча культури”, яий скріз заявляє про “російскій Крим та кієвскіх бандєровцєв” - це злочин)

№1768 (Левус, Висоцький, Величкович НФ) Заборона фізичним та юридичним особам держави-окупанта та офшорів мати право власності у статутному капіталі телерадіоорганізацій.

(Інформація - це зброя, добровільно віддавати в руки окупантів таку зброю в умовах війни - щонайменше недбальство, а то й злочин держави перед своїми громадянами).

№ 1824 (автори Сюмар НФ, Стеценко НФ, Онуфрик БПП, Ар”єв БПП, Опанасенко Самопоміч) дає можливість Нацраді накладати штрафи на телекомпанії за порушення (що є міжнародною нормою і розміри яких є цілком адекватними та встановленими законом) та можливість швидкого розгляду суду у випадку рішення позбавити ліцензії. Аби суди не тривали роками, як це, до вашого відома, досі відбувається з судовим процесом щодо російських телеканалів. (Вам відомо, що українська держава досі не може заборонити російські телеканали в Україні, які щоденно пропагують війну і розпалюють міжнаціональну ворожнечу).

Дозволяти злочини чи недбальства проти країни та її інтересів - це пряма політична відповідальність кожного народного депутата.

Ці законодавчі акти посилюють інформаційну безпеку країни, стимулюють розвиток вітчизняного телерадіопродукту, а значить і робочі місця для українських журналістів, операторів, режисерів та дозволяють органам влади в умовах війни діяти ефективно, чого прагнуть сьогодні українці.

Водночас, комітет працює над Змінами до Закону “Про суспільне мовлення”, які дозволяють вивести державний український канал з під контролю Кабінету міністрів і створити сильного суспільного мовника та робочі місця для тих журналістів, які мають свою позицію і розуміють що таке журналістські стандарти. І над роздержавленням, яке б дозволило зробити медіа більше незалежними від держави та власників.

Вже зараз очевидно, що лобісти активізувалися і роблять все, аби й надалі “загодовувати” країну дешевими російськими серіалами про “мєнтів до доблєсний дєсант”, аби дозволити Газпрому і далі бути власником українських медіа та “тонко спрямовувати” редакційну політику, аби лишати державу слабкою.

Але шанс є.

Ми маємо захистити інформаційний простір від держави агресора та її інформаційного впливу через власність чи інформпродукт, дати державним органам ефективні інструменти і розвивати конкурентний медіаринок всередині країни.

Це єдиний шлях. Бо від існування вільного та українського інформаційного простору прямо залежить існування держави як такої.

Голосування за ці законопроекти - це тест для українських депутатів. Голосування за “пакет інформбезпеки” відразу виявить хто є хто в Верховній Раді. Хто лобіює росіські медіапродукти та право держави агресора мати власність в українськіх ЗМІ і хто за розвиток українського медіапростору та захист країни.