Дід, коли ще малим пацаном був, як і кожний порядний піонєр, мечтав стать піратом. Тому читав багато піратських книжок (як, собственно, і многі небайдужі громадяни мого покоління). Так вот, среді тої літератури дідові особенно нравилися книги німецького письменника-марініста Хельмута Ханке. Смачно вмів чоловік описати суворі будні моряків, океанські подорожі та всякі пригоди. Недавно дід в інтернеті надибав відому книгу отого німця под названієм “На семи морях. Моряк, смерть и дьявол. Хроника старины” і перечитав. Бо даже в наше трудне врем’я треба знаходити час для удовольствій.

І ось, в одному розділі Ханке аналізує феномен піратських, та і взагалі моряцьких пісень, доказуючи, що вони виникли в процесі колективної роботи та дали можливість злагоджено діяти великим групам людей. Бо на вітрильних кораблях було багато роботи, коли моряки мали гуртом тягати різні троси і всьо такоє.

От пісня і помагала забезпечувати синхронність їхніх усілій. І співали вони ті пісні завжди, коли було особенно трудно, наприклад під час штормів серед розбурханих океанських хвиль.

А дальше Ханке вдруг згадує про прекрасні часи свого відвідання України (ще в совецькі времена) і пише таке, що діда приємно здивувало. Звичайно, української мови Ханке не знав і дивився на проісходяще очима німця. Тому його враження від побаченого і почутого особливо цікаве. Навожу цитату Хельмута Ханке без куп’юр:

“Мне посчастливилось однажды услышать, как группа украинцев, которые никогда до этого вместе не пели, затянула под настроение старинную народную песню. Надвигалась гроза, ветер гнал по небу темные, озаряемые отсветами молний тучи. И тут красивый мягкий тенор вдруг нарушил молчание. Полилась песня. Несколько секунд – и нить меланхолической мелодии приняли, потянули во всю силу голоса остальные. Мощный, многоголосый хор звучал, как орган. Сопрано, баритоны, тенора, басы уверенно вступали, каждый в свой черед, расцвечивая мелодию новыми красками, зачаровывая слушателей, творя волшебство.”

Чого дід згадав про Ханке і про його враження від українців? Тому, собственно, що всі ми зараз, незнайомі одні з одним, по суті робимо одну й ту ж справу.

Кожен в силу своїх можливостей, тембру і сили голосу. А всі наші зусилля зливаються в один потужний многоголосий потік. І твориться волшебство, яке викликає удівлєніє і захват всього прогресивного людства. Нада лише старатися, щоб ніхто не фальшивив.