ЗМІ із російським капіталом в Україні та окремі журналісти на службі російських ЗМІ втрачають останні краплі професійної етики.

3 лютого агенція «РИА-Новости Украина» (РНУ) опублікувала новину із розміщеним у ній відео (рубрика «Видео») із захопленого бойовиками Вуглегірська, де поставлені на коліна і перед тим побиті дуже молоді ще солдати-строковики із українським перевернутим прапором звинувачують своє керівництво у тому, що воно їх покинуло і створило умови для полону. Що російської армії на Донбасі немає.

Мало того, що агенція вжила визначень на кшталт «опполченцы» (одного разу просто без лапок, іншого у формулюванні «Ополченцы самопровозглашенной Донецкой народной республики»), то саме відео (на ютуб 61 тис. переглядів на момент 5 лютого) є принизливим для гідності українських військових, і його поширення суперечить усім етичним нормам. Але копіпейстерам з РИА-Новости це вочевидь, після звільнення низки притомних працівників і заміни на більш лояльних до «центру» у Москві не знайоме.   

Як прокоментувала ситуацію представниця «Репортерів без кордонів» в Україні та директор Інституту масової інформації Оксана Романюк, «є міжнародні конвенції, які забороняють знущання над полоненими. І є основні принципи журналістської роботи. В міжнародній журналістській практиці НЕ публікують відео допитів полонених, тому що вони можуть говорити свої слова під тиском, їхні слова в жодному разі не сприймаються як достовірна новина. Такі відео не несуть інформаційної складової, це виключно психологія, або простіше кажучи, пропаганда».

У даному випадку агенція виступила першоджерелом інформації, оскільки поширила і таким чином легалізувала цей контент. Себто, наступні поширення вже прикривалися посиланням на інформагенцію, а не бойовиків. Вже 5 лютого новину з сайту було знято, але свою брудну роботу вона виконала. Подібно, зрештою, відбувалося не раз, коли знущання над полоненими «кіборгами» чи оточенцями із Іловайська смакувалися спершу російськими ЗМІ, а потім перепощувалися українськими ЗМІ. 

ЗМІ, фінансування яких має або російське походження, або ж вони є структурними підрозділами російського центру, нерідко виступають авторами вкидів чи методично створюваних провокацій.

Якщо зайти на сайт РНУ і поглянути на теми та новини останнього тижня-півтора, то серед спікерів ми побачимо звісно «одіозного прикарпатського журналіста», як він сам для розкручування своєї особи величає, Руслана Коцабу, банер реклами матеріалу із яким висить на головній сторінці і де стверджується, що українське керівництво це «м’ясники» і що в Україні «занадто багато патріотизму». Сповіщаючи про обстріли у Донецьку, агенція не намагається уточняти, хто і куди стріляє, повідомляючи лише про жертви.

Саме з прес-центру «РНУ» ширяться «експертні думки» (прес-конференція 6 лютого) штатних політологів у проросійських політсилах Костя Бондаренка, Михайла Погребинського та екс-головреда Вести-Репортера Іскандера Хісамова про те, як «Киев охватила волна протестов, главной движущей силой которых становятся люди в камуфляже», «Власть проиграла бизнесу войну за телеканалы», від введення в’їзду за закордонними паспортами для росіян «В первую очередь пострадает приграничная торговля», ну і звісно про «Очередной провал «Минского формата»». 

Те, що меседжі такого плану повністю корелюються із фейками російських ЗМІ і їм підіграють своєю «експертністю», схоже, мало кого хвилює. Як написав  у «Фейсбуку» журналіст Олександр Михельсон з приводу заборони російських серіалів через закон, різниця поміж Києвом та Москвою така, що «В Кровавой Хунте такие законы принимают через год после начала войны. И вряд ли эти законы будут толком работать. А в Светлом Русском Мире массовый "вражеский" продукт запрещен задолго ДО войны. Причем в большинстве случаев – безо всяких там законов...» Наразі як принизливі для української армії і народу «новини» і цілком відкриті з ворожими меседжами прес-конференції  можуть цілком легально поширюватися із серця Києва та на «українському» сайті «РИА-Новости Украина».

Що з цим робити? ЗМІ, які займаються пропагандою насилля, розпалюванням ворожнечі, пишуть ксенофобські матеріали, повинні викриватися як у журналістському середовищі, так і підпадати під дію відповідного українського законодавства. В даному випадку, йдеться в тому числі і про міжнародні конвенції, що регулюють захист прав полонених. Люди, котрі відверто працюють на російську пропаганду, будь то експерти чи журналісти, мають стати нерукопожатними і зникнути із українського публічного простору. Руконеподавальність та медіа-бойкот – це можливо і важкий морально крок, але в нинішніх українських умовах конче необхідний – щодо осіб, для яких копійка і рейтинг на пропагандистських фейках є основою для діяльності.

За останні дні українські ЗМІ допустилися кількох промахів, піддавшись на московську пропаганду. Петро Шуклінов нагадав про випадок із роздуванням теми «штурму» Адміністрації президента: «Как может украинский журналист давать в прямой эфир шабаш двух десятков человек с подводкой «добровольцы штурмуют АП»? Я понимаю, почему это транслировали и кричали об этом супер-топами в новостях LifeNews, RussiaToday и всякие итар-тассы. Но украинские СМИ – вот как? Факт-чекинга нет. Мозга нет». Буквально через день російський канал НТВ вустами своєї кореспондентки в України Олени Солодовникової запустив версію, що смерть Андрія Кузьменка «Скрябіна» могла бути помстою влади (в російських ЗМІ відразу Кузьму назвали «українським Цоєм», борцем із хунтою). Це хоч і викликало резонанс у медіа-спільноті, але Солодовникова продовжує працювати на українському телеканалі ТВі, і жодних докорів сумління через це не мала, і вочевидь продовжить в тому ж дусі.

«Маємо, те що маємо» і «бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні»? Не вірю.