На якій підставі доволі успішний «Ощадбанк Росії» включено до 8 фінансових щасливчиків, яким обіцяно державну підтримку зі скудного вітчизняного бюджету, я не питатиму.

Є, напевне, резони, які знімають з Гонтарєвої підозру про особливу прихильності до банку, який хоча й має українську прописку, проте є одним з фінансових стовпів країни, що перебуває з нами у стані війни. Хоча почути аргументи хотілося б.

Хочеться ясності й щодо обіцяної підтримки системних банків загалом – заради фінансового спокою у країні.

Нацбанк має чітко визначитися по кожному з претендентів на докапіталізацію: буде допомога чи ні, а якщо буде, то кому і коли. І сказати це мають насамперед вкладникам.

Людям цідять пенсії та соціальні виплати по 100-200 гривень на добу, не завжди знімеш з картки й зарплату. Не проходять розрахунки через термінали у магазинах, не пропускаються або затримуються інтернет-платежі і банківські проводки за комунальні послуги. Скрізь вимагають готівку, а її на руки видають по краплині. У країні бракує не лише валютної – гривневої готівки… Люди поки що терплять. Але цей запас може невдовзі вичерпатися.

Чому Гонтарєва ніяк не реагує на ситуацію у тому ж Дельта Банку, який за обсягами активів посідає четверте місце серед 166 діючих структур і друге – серед приватних банків? Тому що він посмів замахнутися на монополію Приватбанку? Чому випали з поля зору «Фінанси і Кредит», інші невеликі банки, які донедавна демонстрували стабільність, а нині вступають разом з вкладниками у зону ризику?

Дельта Банк, приміром, тримається на плаву з останніх сил. Рятувати його все одно доведеться – надто великим струсом його банкрутство обернеться для фінансової системи України і надто болісним для мільйонів вкладників. Очевидно й інше – чим раніше вжити заходів, тим дешевше це обійдеться державі. Проте складається враження, що Гонтарєва стосовно системних банків виходить з якихось інших, не національних інтересів і не інтересів пересічних вкладників. З кожним тижнем зростає загроза, що на шиї держави повисне ще кілька величезних фінансових напівтрупів – на кшталт «Надра Банку». Його подібними ігрищами довели до такої ручки, що він місяцями не проводив клієнтські платежі, а що робити з ним не знають досі: вивести з ринку – проблематично, націоналізувати – занадто дорого. Поки що оголосили неплатоспроможним…

У списку Гонтарєвої на порятунок значаться «Приватбанк», «Ощадбанк», «Укрексімбанк», «Дельта Банк», «Райффайзен Банк Аваль», «Укрсоцбанк», «Промінвестбанк» і «Ощадбанк Росії».

Два з них є дітищами російських фінансових структур, два представляють європейський капітал, два – державні й мають бути у зоні постійної турботи Нацбанку, і нарешті, два є приватними українськими. То невже аж так складно визначитися, який з банків потребує першочергової невідкладної допомоги, який має отримати трохи пізніше, які – за ними, а рятувати які – не зовсім наш клопіт? Чи треба, аби кандидат на порятунок став спочатку банком президента? Бодай російського.