Останнім часом у суспільстві гостро обговорюються питання пов’язані з вакцинацією дітей. Одні виступають за її обов’язковість, інші ж – кажуть, що це справа кожної окремої родини. Значна частина батьків та експертів виступають проти вакцинації, мотивуючи свою позицію тим, що вакцинація викликає побічні ефекти, недоцільністю її проведення та низькою якістю препаратів для вакцинації. Медики ж зі стажем розуміють, що без обов’язкової вакцинації під загрозу буде поставлене здоров’я нації.

На одному з засідань Комітету з питань охорони здоров’я розглядався законопроект щодо захисту населення від інфекційних захворювань (реєстр. № 1729, автор Т. Бахтєєва). Даним законопроектом пропонується відмінити обов’язкову вакцинацію. Як і передбачалось, це питання викликало масу дискусій між членами комітету.На моє чітке переконання, як лікаря і як батька, профілактичне щеплення необхідно здійснювати. Мої діти отримали всі необхідні вакцини і це допомогло мені бути спокійним, принаймні за їх здоров’я. Адже щеплення – дуже важливе для захисту слабкого дитячого імунітету. Потрібно розуміти, що несформований дитячий організм, який ослабляється нездоровим харчуванням, забрудненим довколишнім середовищем, неактивним способом життя, просто повинен мати захист від страшних інфекційних хвороб.

Батьки, які свідомо відмовляються від вакцинації мають розуміти, що вони ставлять під загрозу не лише життя і здоров’я своєї дитини, а й всіх оточуючих. Саме тому потрібно розуміти владу, яка намагається захистити здоров’я дітей, вимагаючи при вступі до садочків або шкіл довідки про проведення всіх необхідних щеплень.

Нажаль, за статистикою, в Україні вакцинацією охоплено лише 40% дітей, а в половини з них – фіктивні довідки про проведення щеплень. Тобто на виході ми маємо всього 20%. Це вже загрозлива цифра.

Насправді, я переконаний, що питання не в обов’язковості чи необов’язковості проведення щеплень, а в його якості та в довірі населення. Міністерство охорони здоров’я має проводити інформаційні кампанії, які б роз’яснювали необхідність вакцинації і популяризували її серед більшості населення.

Я поясню свою позицію на простому прикладі: в нашій країні не є обов’язковим лікування від СНІДу, чи є це чимось добрим? Звичайно, ні! Це призвело до катастрофічної ситуації і шаленого збільшення хворих на цю страшну хворобу. То чи маємо ми право чинити так само з вакцинацією? Чи маємо ми право, в час коли в країні економічна криза і війна, добивати її спалахами найстрашніших інфекційних захворювань?

Я, як фаховий лікар, як батько і як активний член суспільства виступаю проти ініціативи відмінити обов’язковість вакцинації. Буду робити все можливе аби цей законопроект не був підтриманий у Верховній Раді. Для мене лишається незрозумілою мотивація авторів законопроекту.

Ми з колегами по Комітету – Іриною Сисоєнко та Ольгою Богомолець, які поділяють мою позицію, вирішили ініціювати розробку законопроекту щодо закупівлі вакцин для дітей через міжнародні агенції ВООЗ та ЮНІСЕФ відповідно до європейських норм та принципів. Таким чином, ми знімемо питання якості препаратів для вакцинації і зможемо, нарешті, подолати корупцію у сфері державних закупівель лікувальних препаратів.