Український поет, відомий за псевдонімом Небратан, присвятив черговий твір голові Нацбанку Валерії Гонтарєвій:

Коли долар був по дві..(Балада про Гривню, Синьку, і Петра)

Коли долар був по дві

мали вітер в голові!

Коли долар став чотири

за ремонт взялись квартири;

Як доріс він до п`яти

захотілось в ліс піти..

Після кризи вже по вісім

не кричали "бакс повісим!"

- Захотілося в Європу,-

то стрибнули до окопу!

Й долар, каже,- стрибону!

(по 12-ть в ту весну..).

А що далі, то все гірше,

(Не Тичина пише вірші),

Я це, власне. Nebratan!

- Не бродяга,- і не пан,

не бандит, і не "братан",

не данєцкій, й не з луганки

(не люблю ворожі танки),

я,- братки, не лугандон,

і не путєнський кобзон!

З клятих копанок шансон

видму в рідний саксофон!

Я кричу, що все страшніші

для людей спасенні ніші

Де 12-ть, там 16-ть,

не в майбутньому і 20-ть,

А сьогодні 35-ть,

що нам, -завтра помирать???

А у Гонтарєвой сила,

коні, банки, і кобила,

і басейн, і п`ять машин,

(їй би сто димучих шин,

та ікри побільше в пельку,

а у товстий зад кілок,

і у лапи жаб кульок!)

Петре, Петре, Порошенку!

З Синьки не роби "нетленку"!

Бачиш,- Гонтарєва п`є?

Бачиш, нас, людей жує?

Бачиш, крівця цебенить?

Чуєш, в душах рветься нить?

Вже лиш нитка, не мотузка

поряд саван- біла блузка

смертю нашою смердить,-

бачиш, нінащо нам жить?

(Цукор вже дешевий щез,

рибу їсть тепер лиш Крез,

і багатий лиходій,-

"миру",- нам реве, - радій!")

- А насправді йде війна,

й опустились ми до дна,

ситі зрадники в штабах,

наша кров на їх губах:

І Борискін і Муженко,

це суцільне "пораженко"!

Три уроди Литвини,

додали нам сивини

Пушняков, що "Дєд Мопєд",

і Назаркін, водкой блєд,

- добивають Україну,

жінку, матір і дитину!

Що ж ти, Петре, наробив?

Ріж тих зрадників нарив!

Вішай нечисть на гілляці,

а як шкода бий по сраці!

"Любих друзів" прожени,

і на гривні бакс жени,

й більше нас не опускай,

- й перемогу нам плекай,

щоб жили, Петро, щасливі

Ми і Ти, і без наривів,

без паскуд і зарізяк,

- Україні бути?!- Так!