- А про що тобі говорять слова «червона нитка»? – допитує мене Васько.

- Якщо ти натякаєш на підлітковий вік, коли сексуал-демократи шукали заборонені батьками сторінки у творах Боккаччо, І. Купріна, Г Мопассана, М. Сервантеса, то це назва соромітницької новели великого іспанця. Із шкільних шедеврів пригадується речення: «Народ проходить червоною ниткою через всі твори П. Мирного».

Свої три копійки вставила й Хомівна:

- А у нашому селі зав’язували зап’ясток лівої руки ниткою з сімома вузлами, що було оберегом від вроків. Важливо, щоб куплену за гроші нитку зав’язувала близька людина. Нитки можуть бути з бавовни, вовни, льону, шовку.

- А у нас казали, що три вовняні нитки, закручені на зап’ястку правої руки, допомагають відновити сили, стабілізувати артеріальний тиск, зміцнити здоров’я.

- Ні, це не те. Як може червона нитка допомогти військовим у боротьбі з державними крадіями? – вів своє Василь.

- Здається, це запобіжний захід від крадіжок, запроваджений у 1776 році англійським Адміралтейством (міністерством воєнно-морського флоту). Тоді у всі канати, які закуповували для військових кораблів, на фабриках вплітали на всю довжину червону нитку, бо англійські мундири мали червоний колір. 

- Так, кажеш, що крадіїв вішали на корабельних канатах?

- Е, ні, такого я не казала… За наявністю червоної нитки відрізняли казенні канати від приватних і їх перестали красти. Ти це хотів узнати?

- Та, як тобі сказати, хочу зрозуміти, як мітити й карати крадіїв державного...