У червні у Відні відбудеться міжнародна конференція на тему безпеки журналістів. Про неї домовилися в офісі представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Дуні Міятович медіа-профспілка, спілка журналістів і союз журналістів Росії.

Скептики можуть сказати, що це буде чергова балаканина, яка нічого не дасть. Скептицизм їхній зрозумілий, адже конференція сама по собі не панацея від усіх бід, а лише інструмент, яким можна скористатися, а можна справді перетворити на балаканину.

Ще скептики можуть сказати, що нема чого нам спілкуватися з країною, в якій процентів 90 журналістів, що бувають на війні, займаються  обдурюванням російського і нашого ватного населення. І теж в їхньому скептицизмі є велика  частка правди.

Я не належу до любителів тези про два братні народи, про те, що нам неодмінно треба відродити любов один до одного і тому подібні примарні ідеї. Але мені під час окупації Криму довелося брати участь у визволенні з полону так званої «армії Криму» оператора одного з французьких телеканалів Девіда Жофрійо.

Ми тоді підключили як штаб-квартиру Міжнародної і Європейської федерацій журналістів у Брюсселі, так і Союз журналістів Росії. Адже кримські бойовики сприймали росіян як  «своїх» і могли швидше прислухатися до їхнього голосу, ненависного їм європейського голосу, ніж до нашого. Через години чотири після свого полонення  завдяки міжнародному тискові француз був звільнений з полону. Хоча спершу представники «армії Криму» хотіли його посадити на 15 років за шпигунство.

Так що суто з практичних міркувань нам варто підтримувати контакти і співпрацювати з російською журналістською організацією, яка, попри все, у практичних питаннях прагне не бути ідеологічно зашореною.

Крім того, під час обговорення в офісі Дуні Міятович цього питання я сказав російським колегам, що конструктивний діалог може вийти лише з тими представниками професійного цеху, які не будуть наполягати на тому, що в нас іде громадянська війна і що в Києві керує войовнича хунта. Здається, мене почули.

На цю конференцію у Відні будуть запрошені не тільки журналісти, які висвітлюють війну, але міжнародні експерти, дипломати, одним словом, ті люди, які здатні впливати на ухвалення рішень. Це той випадок, коли свою точку зору можна донести до світової громадськості.

Крім, власне, формування громадської думки в світі, на цю конференцію можна винести практичні ідеї, які європейці можуть допомогти втілювати в життя. Все залежить від нашої переконливості.

Наприклад, говорити про створення  тренінгового  центру з підготовки журналістів, які працюють у гарячих точках.  Медіа-профспілка надає журналістам захисну амуніцію, коли вони збираються їхати на війну. І я часто  дивуюся, розмовляючи з ними, що посилають людей не  підготовлених. Це при тому, що ми підготували п’ять сертифікованих  тренерів, які провели семінари в понад половині регіонів України. Але цього, виявляється, мало. Непідготовлені люди на війні легко  стають мішенню.

Можуть бути інші ідеї. Мабуть, варто влаштувати мозковий штурм для журналістів, які висвітлюють війну і зацікавлені у тому, щоб взяти участь у віденській конференції. Пропозиції, які будуть вироблені на таких круглих столах винести на конференцію.

Тож, маємо непоганий шанс скористатися нагодою для власної користі. Хочу вірити, що ми його не упустимо.