Згадалося… Десь 2009, чи що, року на Інтері йшов фільм «про Івасюка» — під цинічною назвою «Ідеальне вбивство» (!). Премерзенний фільмєц був, 100%ково гебістський, «за методичками» — наляпати на свою жертву якомога більше бруду (тьолкі-бабкі-битовуха…) й весело, прилюдно затирати ручки, регочучись: а не докажешь! а не докажешь!.. га-га-га!…

Так от, у цьому — їхньому бандитському — сенсі вбивство Нємцова якраз і є — «ідеальне»: з нічними глумливими «танцями» над тілом жертви (роздягти, не закрити очей, стрімити, як лежить навпроти Кремля, кинутий «до ніг Хазяїну»…), з тут-таки вивергнутими в ефір тоннами лайна (тьолкі-бабкі-битовуха…), з веселим юродством «лічного контроля» й тролячим «переводом стрєлок» — і з тим самим наскрізним «закадровим реготом»: а не докажешь! а не докажешь!… га-га-га!…

Це не садизм, це гірше — упиризм (як соціальна хвороба «великих груп» у Шевченка вперше продіагностований). Упиреві, позбавленому людських радостей (любові, дружби, вдячности, емпатії…), весь час треба «емоційної підживки», і задоволення він одержує не від самого злочину — а від того, який він «крутий» (головний посил: ось ЩО я роблю — і нічого мені за те не буде, га-га-га!… Не докажешь!..) І зробити ЦЕ на очах у всіх — значить отримати найвищу дозу адреналіну.

Ось на цьому «наркотику» стояла і стоїть — уся чекістська влада. Радість від «розводу лохів», смакування «ідеальним убивством», особливий цимес (га-га-га!) — змусити свою одурену жертву дякувати тобі «за порятунок» («гуманітарна допомога Донбасу»)… Просто, ВОНИ ЦИМ ЖИВУТЬ. Більше їм жити — нічим.

Якщо це гарненько усвідомити, все одразу стане на свої місця.