"Зміни до Конституції запущено. В добру путь, " - сказав Президент Петро Порошенко. Напевне можно було б радіти. Конституцію України треба змінювати - тут навряд чи є якісь аргументи проти. Напевне можна було б радіти. Але чомусь не радіється.

Кандидат в президенти Петро Порошенко не обіцяв в своїй передвиборчій програмі змінити Конституцію. Але він обіцяв низку політичних, адміністративних та інших змін, які неможливі без зміни Основного закону. Ну, хоча б і в частині "децентралізації".

Обіцяв він і низку нових законів. Так, Петро Порошенко не обіцяв зробити все це негайно. Хоча фраза "у якості першочергового внесу до Верховної Ради закон про парламентську опозицію" напевно повинна означати трохи швидше, ніж через рік.

Але нехай. Час складний. Все зразу зробити важко. Але чому зараз? Чому саме на початку березня Порошенко започатковує процес конституційних змін? Це не може бути випадково пов"язаним з пунктом 11 "Комплекса мероприятий, направленным на реализацию Минских договоренностей". Саме тим, де передбачено "проведение конституционной реформы в Украине со вступлением в силу к концу 2015 года новой конституции, предполагающей в качестве ключевого момента децентрализацию...."

Дивно, але оголошуючи про початок конституційної реформи глава держави саме і наголосив, ""що рішення щодо зміцнення судової гілки влади, мають бути доповнені дуже важливою складовою — реформою місцевого самоврядування, реформою про децентралізацію влади". Співпадіння напевно. Хоча, чому ж співпадіння? В передвиборчій програмі Петро Порошенко обіцяв ту саму децентралізацію. Але ось цікаво, що в цій же передвиборчій програмі Петро Порошенко обіцяв не лише згаданий першочерговий закон про опозицію, але і "дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками".

Забулося? Чи просто цього не було обіцяно на мінських переговорах?

А ось ще одне. В передвиборчій програмі кандидата Порошенка є ще й таке місце: "Жити вільно – значить і вільно користуватися рідною мовою. Керуватимуся статтею 10 Конституції, яка визначає українську мову як державну, але особливо наголошує на правах російської мови та гарантує вільний розвиток усіх мов. Вважаю за доцільне з метою забезпечення єдності української політичної нації зберегти існуючий статус-кво в мовному питанні. " А в мінських домовленостей, у тому ж згаданому злополучному п.11 "Комплекса мероприятий" є таке пояснення у примітках, що конституційний процес і розвиток законодавства має передбачати "право на языковое самоопределение".

Так що скоро побачимо, яким обіцянкам Петро Порошенко надає пріоритет - перед своїм народом чи чужим Путіним. Але попри те, мучає мене ще одне питання: а чи не поспішно це Мінські домовленості з 11 пункту починати виконувати? Може би все таки почати з припинення вогню?