Різницю між цілодобовим утримуванням рубежів дебальцевського напрямку і життям на мирному Яворівському полігоні мої знайомі артилеристи знали дуже добре. Вивчили за понад сто фронтових днів. Тож бачили, що і 15 лютого, і два наступних тижні нічим не відрізняються від попередніх днів. Земля і далі здригалася від вибухів – хіба що не так часто, гинули або ставали «трьохсотими» товариші по зброї – хай не щодня, але було. Тобто війна лишилася війною й нависала над головами тими ж смертельними небезпеками. 

Але це, як кажуть, у реалії. А за армійськими паперами виходило інакше: навколо запанував мир, і вони знову на Яворівському полігоні. Адже у них забрали фронтову надбавку до невеликих армійських виплат. І забрали негайно – з дня оголошення третього мінського перемир’я. 

А що? Був наказ про перемир’я? – Був. На папері написано, що на Донбасі припинено вогонь – означає так воно і є. Тому учасників війни з російським агресором слід забезпечувати за нормативами мирного часу. 

Паперова реальність виявилася для Генштабу (чи для кого вищого?) більшою реальністю, ніж фронтова.

 
Розумію: економічна ситуація у країні складна. Але забирати гроші у людей, які ходять під смертю, це те саме, що забирати пенсії у старих і немічних. На жаль, наша влада обирає для себе найлегші шляхи. Замість притиснути олігархів, скоротити чиновницьку армію, розпочати реальний наступ на корупцію, вона воліє забрати частину пенсії. Замість встановити жорсткий контроль над використанням воєнного бюджету – щоб злодюги не закуповували на сотні мільйонів доларів збройний непотріб та ще й за завищеними цінами, не розкрадали армійське майно, наші владці економлять копійки на фронтових виплатах. Хіба не сором? Сором, який межує зі злочином.

Для подібних закидів немає підстав? Наведу офіційну статистику, оголошену на засіданні Ради Безпеки ООН. З часу встановлення 15 лютого "перемир'я" російська армія укупі з бойовиками здійснила 750 нападів на українські позиції, внаслідок чого 64 військовослужбовці загинули і 341 було поранено. Скажіть: є підстави вважати ситуацію на Донбасі достатньо мирною для зняття фронтових надбавок?

І якщо вже йдеться про бойові заохочення, нагадаю ще про одне.

Кілька місяців тому влада пообіцяла винагороду за підбиту ворожу техніку. Рішення правильне, з потужним пропагандистським ефектом, який мав і мобілізації нових лав сприяти, і бойові підрозділи окрилити. Проте фактологічного підкріплення суспільство так і не дочекалося. Жодного прикладу не було винесено на широкий загал, що хтось отримав за героїзм ще й грошову винагороду. Хоча важка техніка ворога нищилася щодня.

Чому? За тим, що мені стало відомим, факту підбиття, приміром, ворожого танку замало для отримання винагороди. Слід пройти формальну процедуру, а її за звичкою забюрократизували. Аби стати претендентом на винагороду, потрібен рапорт командира піхоти, що на його ділянці склалася конкретна ситуація, він попросив допомоги артилеристів, вони вдарили – і накрили ціль. Має скласти рапорт і подати до штабу також командир артилерії: мовляв, до мене по допомогу звернулася піхота, я відгукнувся і, як кажуть, накрив ціль. Може треба ще щось, не відаю. Бо не знаю прикладу, аби хтось устряв у цю марудну процедуру. 

Щоправда, останнім часом в артилерійських батальйонів запросили інформацію про те, коли вони виходили на вогневі рубежі, в якому напрямку працювали. Маю надію, що перші гроші підуть у бойові підрозділи.

Але від загальної ситуації все одно сумно.