Голова НБУ підрахувала збитки від незаконних дій акціонерів і керівництва неплатоспроможних банків. За її підрахунками, вони перевищують 58 млрд грн.

Якщо відверто, подібний дешевий та неповноцінний популізм ми з Вами вже чули. Нагадаємо, наприкінці минулого та початку поточного років пані Гонтарева разом з підлеглими робили спробу всилити нам думку про невластивість для НБУ функції забезпечення стабільності національної грошової одиниці та про необхідність зміни Конституції. Про це вона говорила 30.12.14 у «новорічному зверненні», 16.01.15 в ході доповіді з парламентської трибуни.

Спроба виявилась невдалою, слова нібито забулись.

Тим не менше, в умовах, коли вартість національної грошової одиниці (за офіційним курсом) за неповні 2 місяці 2015 року знизилась на 50%, НБУ знову спробував перекласти відповідальність за непрофесіоналізм своїх очільників на когось іншого.

Прелюдією до таких дій стало прийняття Верховною Радою України законопроекту №2085 від 10.02.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов'язаних із банком осіб», який встановлює відповідальність цих суб'єктів за вчинення будь-яких дій, що призвели до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі або кредитору.

Останнє повідомлення є нічим іншим, як черговим проявом правового нігілізму.

Розглянемо хронологію подій:

06.03.15 згаданий вище Закон повернуто з підписом Президента України. Того ж дня голова НБУ зібрала прес-конференцію, на якій озвучила ймовірні збитки банківського сектору, цинічно зазначивши, що провина за всі 58 млрд грн лежить не на бездарних діях регулятора, а на недобросовісній діяльності банкірів.

Для того щоб ці слова звучали ще вагоміше, аби населення повірило в активну роботу НБУ в цьому напрямі, у неминучу відповідальність винних, В. Гонтарева продовжила «штурм», озвучивши кількість зареєстрованих кримінальних проваджень, — 239.

Що ж, пропонуємо оцінити ці слова.

Виведення банків із ринку, як цей процес полюбляє йменувати очільниця НБУ, тривав увесь минулий рік, починаючи, мабуть, із першого найбільш гучного Промінвестбанку.

Зареєстровано понад 200 кримінальних проваджень. Припустімо, хоч одне з них стосується банківських установ, які припинили своє існування в І півріччі 2014 року.

Тоді виникають закономірні запитання:

За рік скільки з них спрямовано до суду з обвинувальним актом? Яка статистика їх розгляду судами, яка кількість обвинувальних вироків? Щодо кого такі вироки винесено? (менеджерів територіальних підрозділів за обвинуваченням у службовому підробленні?) Які покарання призначено судами? Які суми збитків, визнані судами? Скільки з них реально відшкодовано? На яку суму арештовано майно фігурантів справ? Тощо.

Відповіді саме на ці запитання будуть свідчити про ефективність дій як регулятора, так і правоохоронних органів.

Якби в таких справах був хоча б один вирок, Голова НБУ про нього вже неодмінно зазначила б.

Чому цього немає?

Все просто — формальність сьогоднішнього кримінального процесу зводиться до того, що будь-яка заява чи повідомлення про події, які містять ознаки кримінального правопорушення, неодмінно заносяться до ЄРДР, і про них можна говорити як про кримінальне провадження у сфері службової діяльності з шаленими збитками.

Відверто кажучи, судова перспектива кримінальних проваджень, про які зазначала голова НБУ, є туманною, якщо не сказати маловірогідною.

У разі встановлення умислу банкірів на вчинення протиправних дій, то логічно ставити і питання про неналежне або ж умисне недбале ставлення уповноважених осіб-спостерігачів від НБУ за діяльністю цих банків, до виконання свої службових обов’язків, оскільки вони не попередили настання негативних наслідків, які призвели до визнання банку неплатоспроможним. Це б вбачалося справедливим.

І навіть якщо такі провадження будуть скеровані до суду, їх фігурантами стануть менеджери середньої та нижчої ланок, а не ті, хто, ймовірно, були справжніми вигодонабувачами. Ці особи давно перереєстрували майно й інші ліквідні активи, тому законних підстав вимагати від них відшкодування збитків у кримінальному провадженні не буде. Іншими словами, фігуранти будуть такими ж бідними, як і фінустанови, в яких працювали.

ГО «Публічний аудит» неодноразово заверталась до органів державної влади з пропозицією легалізувати механізм презумпції винуватості топ-менеджменту фінустанови, її акціонерів та бенефіціарів (далі — пов’язані з банком особи).

Ми пропонуємо, щоби до моменту, доки інше не буде встановлене судом, пов’язані з банком особи вважались апріорі винними в доведенні фінансової установи до стану неплатоспроможності чи банкрутства.

Згадані нами суб’єкти володіють високими професійними навичками, спеціальною освітою, а отже, не можуть не усвідомлювати, що управлятимуть грошима, цінностями людей, які їм довірено.

ГО «Публічний аудит» пропонує не очікувати на визнання банку неплатоспроможним, а запровадити механізм превентивної відповідальності, законодавчо закріпивши можливості Національного банку України обмежувати операції з рухомим та нерухомим майном пов’язаних із банком осіб із моменту прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних.

Правові підстави для віднесення банку до категорії проблемних визначені ст. 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», однією з яких, зокрема, є невиконання банком вимоги вкладника або іншого кредитора, термін якої настав п’ять і більше робочих днів тому.

Таким чином, до моменту прийняття рішення про віднесення банківської установи до категорії неплатоспроможних керівництву фінансової установи дається 6 місяців на виправлення ситуації.

Дозволимо собі припустити, що пов’язані з банком особи, усвідомлюючи можливість втратити не тільки майно та цінності, які їм довірені в управління, а й особисте, будуть більше зацікавлені у виведенні очолюваного банку з фінансового піке.

Чому це важливо? Запропонована модель, по-перше, є стимулюючою, а по-друге, вона дозволяє забезпечити реальне відшкодування збитків, завданих населенню та юридичним особам від фінансових махінацій пов’язаних із банком осіб. І це робитиметься тоді, коли банк ще функціонує, а не коли від нього залишилася тільки порожня конструкція.
Аналіз Закону:

Прийнятий Верховною Радою України законопроект №2085 від 10.02.2015 доповнив спеціальну частину Кримінального кодексу України новим складом злочину:

Стаття 2181. Доведення банку до неплатоспроможності

Доведення банку до неплатоспроможності, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення пов’язаною з банком особою будь-яких дій, що зумовили віднесення банку до категорії неплатоспроможних, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі або кредитору, – карається обмеженням волі на строк від одного до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, із накладенням штрафу від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Для керівництва НБУ:

Відповідно до ст 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, на всі кримінальні провадження, а також дії пов’язаних із банками осіб, які призвели до неплатоспроможності їх фінустанови та були вчинені до 06.03.15, за цією статтею кваліфікуватись не можуть.

Диспозиція статті передбачає наявність прямого умислу на вчинення такого кримінального проступку. Тобто, особа повинна усвідомлювати, що сукупність саме її дій, рішень та вчинків спрямована на доведення банку до стану неплатоспроможності, усвідомлює та бажає цього. Від одного діяння банк не стане неплатоспроможним – це має бути тривала системна робота з сукупності дій, розтягнутих на значний проміжок часу, що фактично позбавляє можливості персоналізувати суб’єкт вчинення злочину. А якщо мова йтиме про вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою з розподілом ролей, то доведення їх спільного умислу, обізнаності одного про дії другого фактично неможливе.

Крім цього причинно-наслідковий зв’язок між діянням та наслідком повинен бути безпосереднім.

З точки зору практики умисел на вчинення сукупності дій, об’єднаних єдиним злочинним умислом, довести фактично неможливо. Крім цього, банківські установи не функціонують у межах обмеженого простору, вони мають розгалужену мережу з розподілом повноважень між структурними підрозділами, тому всім зрозуміло: вертикаль, яка б на вершині привела до особи, що приймала всі рішення та повинна за них відповідати, не буде простежуватися.

Наявні інститути ухвалення колективних рішень, припустімо про кредитування, де за рішення голосують члени комітету (комісії), і воно приймається більшістю голосів, взагалі унеможливлює персоналізовану відповідальність.

Корисливий мотив чи інша особиста зацікавленість – ще одна складність процесу доведення вини, яка повинна бути підтверджена обертанням активів чи коштів на власну користь або на користь пов’язаних осіб. Будьмо відверті, наші правоохоронні органи на це неспроможні.

А Держфінмоніторинг, який здатен відстежувати всі операції в режимі реального часу, а не постфактум, як це роблять правоохоронці, в умовах сьогодення не працює, хоча всі необхідні для цього важелі є.

Крім цього, незрозуміло, чому в санкцію статті не включено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна – така позиція не суперечить вимогам ст. 51, 52 КК України.

Умисне доведення банку до неплатоспроможності буде каратися обмеженням волі на термін від 1 до 5 років або позбавленням волі на той же термін, із накладенням штрафу в розмірі 85–170 тис. грн.

Водночас визнання вини у вчиненні такого злочину обійдеться суб’єкту злочину в умовний термін та штраф, який сьогодні становить від $3 000 до 6 000.

Особі, щодо якої розпочато таке розслідування, простіше визнати свою вину, отримати рік умовно та заплатити $3 000 СШП у дохід держави. Вона все одно буде у виграші, бо розмір штрафу за вчинення злочину менший навіть від суми гарантованої компенсації ФГВФО одній особі, яка постраждала від його дій.