Вчора загинув голова Полтавського осередку ПС - друг Фантом.

Полтава. ДТП. Разом з дорожньо-постовою службою переслідували автомобіль, що не зупинився на блокпості. Загинули міліціонер і наш Фантом.

Я прекрасно знала його і його дружину Альтаїр. Перший склад розвідки ДУК ПС - наша група і група Барса-Фантома, які незабаром злилися в одну. Тихий, інтелігентний викладач вузу раптово розкрився як першокласний фронтовий розвідник - винахідливий, непомітний, обережний, і як талантовитий інструктор для новобранців. А Таня-Альтаїр була турботливою матусею для роздовбаїв-розвідників і потроху вчила недосвідчену молодь стріляти. У них був дуже щасливий шлюб і троє дорослих дітей. 

Після травми, отриманої в боях за Савур-могилу, він не зміг уже повернутися на фронт. Закінчилось літо, і Тані, теж вузівському педагогу, час було вертатися на роботу. Обидва дуже сподівалися, що нас легалізують - тоді вони могли б воювати разом з нами, не втрачаючи роботу. В очікуванні цього повернулися до Полтави. Фантом почав займатися організаційною роботою, Альтаїр збирала гроші і речі на допомогу ДУК. І тут таке. В такий час загинути не в бою...

Краще за будь-який некролог - нарис нашої Alla Megel "ФАНТОМ І ТАНЯ"

"Фантом, як, даруйте, піпець, - завжди наближається непомітно. От кому підходить його псевдо! Якби на вигляд більш як сорокарічному Фантому запропонували зіграти привида, фільм став би бестселером, а актору гриму було би не потрібно. Не один сепаратисто-терорист наклав у штани, коли перед ним – нечутно, як привид, - виникав зненацька Фантом. Цей худий високий чоловік (колись, у мирному житті – викладач) рухається, мов тінь. От стоїш так у черзі в їдальні і раптом ззаду напівголосом – напівшелестом: «Добрий день…» - Фантом підкрався непомітно. Було би й зовсім не видно, якби не Таня.

Фантом і Таня завжди ходять разом. Вони нерозлучні, наче дві рукавички – ліва і права. Те, чого замало у Фантома, вистачає у Тані і навпаки. Він – худий і довгий, наче тінь при західному сонці, вона –як сонечко в зеніті – з такими округлими, виразно жіночними формами. У нього – аскетичне худорляве лице з глибоко прорізаними мімічними зморшками і трошки великуваті – ну, геть дитячі вуха трошки врозліт. У неї – гарне чорне волосся (про таке пишуть в книгах – як воронове крило), виразне вродливе обличчя, трошки схоже за типажем до автопортретів моєї улюбленої Зінаїди Серебякової. Він – неговіркий, рідко усміхнений, але відчувається, що може й зірватись при нагоді. Вона – привітна, завжди спокійна, легко й природньо сходиться з людьми. Й кого вже приймає – той може покластись на неї, та, власне, й на Фантома, цілковито й беззастережно. Бойове братство – це якраз про цих двох.

В бою їм ціни немає. Є тільки та – у десятки тисяч зелених – яку призначив ворог за їх голови. Вони – диверсанти супер-кваліфікації. Фантом володіє всіма видами зброї, Таня – снайпер.

- У криївку снайпер приходить мінімум за три години до початку бою, - розповідає Таня новачкам, - за цей час він вслухається і внюхується. Запахи й звуки проникають в нього й стають наче частинкою його істоти. Тільки так він може почути – по звуку, чи по запаху – наближення ворога. 

Я починаю розуміти природу Таниного дивного спокою. Цей спокій такий, наче вона несе на розправленій долоні повну по вінця склянку води, а вода й не рухнеться. Саме такий глибокий внутрішній спокій потрібен снайперу для успішного двобою з ворогом. Щоб постіл був влучний, щоб не викрити себе. 

Таня – кошмар новачків. Адже саме вона – у засідці зі своєю ґвинтівкою – і є той сюрприз, який обіцяє їм на початку вишколу підступний Фантом. 

Задача новачків для початку просто прийти живими до місця призначення. І безпечні вояки радісно ломляться крізь хащі, не роздумуючи, що ось тут, у кущах на них чекають всілякі несподіванки – розтяжки, що символізують ворожі міни, блукаючі тіні Фантома і снайпер Таня у своїй добре замаскованій схованці.

- Все, вилазьте на стежку! – чути крик у лісі, - ви всі – двохсоті! Що ви ломитесь по лісі, як лосі?! Що ви тупаєте, як слони?! 

Новачки понуро вибрідають на галявину. Завалили. Фантом підкрався непомітно.

Таня посміхається і підморгує: нічого, зате в бою не будуть ґав ловити. Бо там за таке – смерть. А тут, на полігоні, - всього лиш крик невдоволеного Фантома".