Боротьба з корупцією – це не лише резонансні посадки суддів та чиновників. Набагато менш популярною, але необхідною є системна робота по попередженню корупційних проявів, створенню нормативної бази, закриттю корупційних можливостей на рівні відомчих наказів, розпоряджень уряду та етичних кодексів поведінки.

На сьогодні українська держава знаходиться на зламі двох антикорупційних законодавств: перше – старт якому було дано 1 липня 2011 року Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції", потихеньку виходить так би мовити на "фінішну пряму" до втрати чинності, і очікується це 26 квітня 2015 року; друге – пакет законів якого прийнято 14 жовтня 2014 року, почало набирати обертів з набранням 26 жовтня 2014 року чинності Антикорупційною стратегією і має повністю запрацювати 26 квітня 2015 року.

У цей перехідний період (до 26 квітня 2015 року), для реалізації антикорупційної політики, а також для здійснення превентивних антикорупційних заходів можливо стверджувати, що в Україні утворився вакуум.

Так, зараз увага громадськості, міжнародних фінансових інституцій прикута більше до того, як іде процес створення Національного антикорупційного бюро, зокрема вибір його Директора, а ось питанням реалізації антикорупційної політики, здійснення превентивних антикорупційних заходів наразі в Україні належна увага не приділяється.

Прикінцевими положеннями Закону України "Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 – 2017 роки", який набрав чинності 26 жовтня 2014 р., Кабінету Міністрів України доручається, зокрема, у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом (а це до 26 січня 2015 року) розробити механізм виконання завдань (програму), щодо реалізації засад державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційної стратегії) на 2014-2017 роки. На сьогодні таку програму Урядом не прийнято. Триває обговорення проекту, проте зірвані терміни прийняття державної програми ведуть за собою зрив тих заходів, які вже мали би проводитися. Не маючи національної програми, органи місцевого самоврядування, в свою чергу, не розробляють муніципальні програми запобігання корупції.

Як свідчить аналіз чинного на сьогодні законодавства, якщо утворення Національного антикорупційного бюро – це сфера компетенції переважно Президента України, то питання реалізації Антикорупційної стратегії, здійснення превентивних антикорупційних заходів у більшій мірі прерогатива Уряду.

Так, статтею 5 Закону "Про засади запобігання і протидії корупції" передбачено функціонування окремого спеціально уповноваженого органу, який здійснює координацію реалізації антикорупційної стратегії. На сьогодні такого окремого органу в Україні не створено.

Однак, змінами до Указу Президента України від 5 жовтня 2011 N964/2011 "Про першочергові заходи з реалізації Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" у червні 2014 р. функції із забезпечення реалізації антикорупційної політики покладено на Мін'юст та на Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики.

Водночас, близько півроку (з вересня 2014 року), як посада Урядового уповноваженого вакантна. Це у свою чергу призводить до відсутності координації Урядом діяльності органів виконавчої влади в частині здійснення ними превентивних антикорупційних заходів. Пробуксовує система координації та методичного забезпечення уповноважених підрозділів з питань запобігання та виявлення корупції, що функціонують у центральних та місцевих органах виконавчої влади.

В принципі, на сьогодні завдання Уряду і Мін'юсту – підготувати нормативну базу та провести організаційні заходи по формуванню нових антикорупційних органів, і потім дати їм можливість працювати. Проте, без вчасної роботи Уряду – нові органи просто не будуть створені.

До прикладу, Прикінцевими положеннями Закону України "Про запобігання корупції", що набрав чинності 26 жовтня 2014 р., доручено Кабінету Міністрів у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом (а це до 26 січня 2015 року) забезпечити прийняття Положення про конкурс з відбору кандидатів на посади членів Національного агентства з питань запобігання корупції та Регламент роботи відповідної конкурсної комісії. На сьогодні зазначені документи Кабміном не прийняті. Лише на сьогодні, 18 березня, на засіданні Уряду збираються приступити до розгляду проблематики Нацагенства.

Таким чином, Кабінетом Міністрів України порушуються строки, встановлені Законом із здійснення заходів щодо реалізації державної антикорупційної політики, що у свою чергу свідчить про зволікання Урядом запровадження антикорупційної реформи.

Ситуація із відбором кандидатів на посаду Директора Національного антикорупційного бюро також починає нагадувати детектив з елементами теорії змови. Чи не вперше в Україні відбір на одну з ключових посад в країні проводиться відкрито, прозоро, незалежною комісією у складі поважних авторитетних людей. Проте, на заключному етапі конкурсу, подивившись на фіналістів, зовнішні сили намагаються завалити проведений конкурс: чи то через внесення змін до закону в розпал конкурсу, чи то через інтриги проти фіналістів – щоб ті не пройшли спецперевірку. Так само на відкритому конкурсі мають обрати керівника Спеціальної антикорупційної прокуратури. Проте можливий провал першого конкурсу підірве довіру до конкурсного механізму як такого, і створить загрозу повернення до непрозорих політичних призначень на такі посади.

Крім того, в Україні триває кампанія з декларування доходів та видатків за минулий рік, яка завершується 1 квітня поточного року. Статтею 12 чинного на сьогодні Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" встановлено, що перевірка достовірності зазначених у декларації відомостей здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у порядку, визначеному цим органом. Наразі такого порядку не затверджено, а лише розміщено 24 лютого 2015 року проект такого порядку на сайті Міністерства фінансів для обговорення. Термін декларування закінчується, накопичується масив із сотень тисяч декларацій, і вже потрібно було почати перевірку їх достовірності, проте методика не затверджена, робота не почата. Дані декларацій мають значний суспільний інтерес, а перевірка відповідності способу життя отриманим доходам – один із основних принципів запобігання корупції. Так само, перевірка декларацій є підставою для майнової люстрації, яка має проводитися саме з 2015 року, проте без визначених методик цей процес може стати або формальним, або створити корупційні ризики видачею люстраційних індульгенцій в ручному режимі.

Антикорупційні органи повинні ставати прикладом прозорості рішень та відповідності процедурам. Але зараз, незважаючи на те, що посада Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики залишається вакантною, в апараті Урядового уповноваженого всупереч вимогам Положення про Урядового уповноваженого відбуваються кадрові призначення.

Проблемною залишається і ситуація на місцях. До прикладу, 25 грудня минулого року Київрада прийняла рішення "Про додаткові заходи з реалізації принципів відкритості та публічності у діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ". Проектом передбачалося оприлюднення документів електронного урядування, проте це рішення адміністрацією не виконується. На сайті міської влади відсутні навіть підписані міським головою розпорядження, вже не говорячи про проекти актів, порядки денні засідань та нарад КМДА, висновки аудиту та перевірок. Київ міг би стати прикладом для впровадження прозорості влади та електронного врядування, проте поки що таким не став.

Якщо виконавча влада не виконає норми закону "Про запобігання корупції" та не створить нові антикорупційні органи, діючі органи тут же виступлять з ініціативою скасувати або відтермінувати антикорупційну реформу, щоб не створювати інституційний вакуум у цій сфері. Тихий саботаж може поховати надію на те, що новостворені органи – Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, Державне бюро розслідувань – почнуть роботу без тих корупційних спадків, якими зараз хворої чинні антикорупційні органи.